«Капище»
припускається Х ст.

 

Капище (з давньослов. «капь» – «примара, образ») – у східних слов'ян спеціальне місце для жертвоприношень (треб) та поклоніння язичницьким богам.
Об’єкт залягає на глибині близько 1,8 м від сучасної поверхні.
Пам’ятку було виявлено і частково досліджено В. Хвойкою (1908 р.), повністю розкрито Т. Мовчанівським (1937 р.)
За описом В. Хвойки та реконструкцією К. Болсуновського, споруда нібито мала чотири виступи (близько 75 см), орієнтовані за сторонами світу. Подібні виступи, чи «пелюстки», мали святилище Перуна в Житомирській області та новгородський язичницький храм Перуна на Перині.
Розкопки 1937 р. спростували цю реконструкцію. У дійсності споруда являла собою прямокутну викладку з каменів у два ряди на глиняному розчині. Її розмір 4,5 × 3,2 × 0,65 м.
Безпосередньо біля споруди було знайдено залишки вогнища. У шарах під викладкою знайдено фрагменти посуду та глиняне прясельце. Від перших досліджень до сьогодення точаться дискусії щодо її конструкції та призначення: язичницьке капище, п'єдестал для квадриги, нібито привезеної князем Володимиром з Херсонеса, і навіть фундаменти будівлі XVII ст.
На наш час об’єкт візуалізовано викладкою на сучасній поверхні, поруч із реальним місцем розташування.

 


Джерела:

1. Звід пам’яток історії та культури України. – Київ, 1999. – Кн. 1. – Ч. 2. – С. 322–323.
2. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. / пер. с нем. – 2-е изд., стереотип. – Москва: Прогресс, 1986. – Т. 2.
3. Орлов Р.С. Про функціональне призначення київського капища 1908 р. // Історія України-Русі (історико-археологічний збірник). – Київ, 1998. – С. 193–208.
4. Комар О.В. «Дохристиянська» монументальна архітектура Старокиївської гори (проблеми датування та атрибуції) // Opus mixtum. – 2013. – № 2. – С. 106–121.
5. Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена (по раскопкам). – Киев, 2008. – С. 83–84, 142.