|
11 квітня 2014 року в Музеї історії Десятинної церкви відбувся майстер-клас із писанкарства, що його провели Поліна Вікторова та Віталій Рудь. У заході взяли участь співробітники Музею та запрошені гості. Окрім самого майстер-класу з поетапним розписом писанки «восковою технікою» всі присутні ознайомилися з історією прикрашання яєць до Великодня, адже відомо, що ця традиція походить ще з язичницьких часів. У наших предків-слов’ян яйце було початком всього, вони вірили, що весь світ є подібним до великого яйця: шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Найдавніші писанки, знайдені археологами на території України, відомі з часів Київської Русі. Це були керамічні вироби у формі яйця, прикрашені різнокольоровою поливою. Писанка тісно пов’язана з народним календарем, що базувався на сонячному циклі. Великдень навесні символізує перемогу сонця над темрявою, життя над смертю, весни над зимою. У християнській традиції – це воскресіння Ісуса Христа. За народними повір’ями писанки були джерелом родючості землі, усіляких щедрот, багатства, вони запобігали різним напастям, захищали від стихійного лиха. Після освячення в церкві писанки дарували священику та найближчим людям. Господар, повертаючись із церкви, спочатку заходив у хлів і охрещував писанками худобу. Залишав писанку там, щоб худоба добре велася. Пасічники «христували» кожен вулик і залишали під ним на кілька днів писанку. Також їх прикопували в першу ріллю, щоб був добрий урожай, клали під стріху, щоб оборонити хату від блискавки та вогню. Коли писанку випадково розбивали, то її не викидали, а закопували під плодовим деревом, що мало сприяти гарному урожаю. Сорок днів від Воскресіння до Вознесіння писанки обов’язково мали бути в хаті на столі. Після цього їх ставили біля образів, де вони зберігалися до наступних свят. У результаті майстер-класу всі присутні створили для себе потужний оберіг на весь рік. |
