Жовтень 1824 р.

Розкопки Десятинної церкви, проведені К. А. Лохвицьким за ініціативи митрополита Євгенія (Болховітінова)

У жовтні 1824 р., майже через рік після археологічної розвідки 1823 р.[1], були проведені повномасштабні розкопки Десятинної церкви, які ввійшли в історію як початок систематичного археологічного вивчення не тільки Дитинця, але й усього давнього Києва [2].

У результаті цих розкопок уперше було складено план стародавньої Десятинної церкви, формувалося уявлення про конструктивні особливості храму, виявлено знахідки, що дозволяли характеризувати його внутрішнє оздоблення й декор, намічено перспективи подальшого вивчення пам’ятки.

Ці розкопки, як і археологічна розвідка 1823 р., були організовані та проведені під наглядом київського митрополита Євгенія (Болховітінова). У звіті, складеному митрополитом і опублікованому в журналі «Отечественные записки» в 1825 р., названа точна дата початку розкопок – 7 жовтня [3]. Цю дату митрополит назвав і в листі до графа М.П. Румянцева від 10 грудня 1824 р.: «Я доселе удерживался донести вашему сиятельству о предприятии моем узнать план знаменитой Десятинной церкви, скрытой под щебнем, ибо не нашедши еще ничего ясного, не хотел я и доносить. Поручение мое охотно принял известный вашему сиятельству статский советник Лохвицкий; я дал денег на работников. С 17 октября начали открывать следы фундаментов и большую часть плана по следам оного открыли, но в стороны еще не копали. Я пришлю вашему сиятельству план открытых стен» [4].

Новина про відкриття Десятинної церкви привернула велику увагу громадськості. Київський кореспондент видавця «Отечественных записок» П. Свиньїна по свіжих слідах події надіслав листа, який було опубліковано в грудневому випуску журналу вже в 1824 р.:

«Об открытии основания Десятинной церкви.

Киев, 18 ноября 1824.

Л[юбезный] д[руг] П[авел] П[етрович]!

Узнав о возвращении вашем в С. Петербург, поспешаю порадовать вас важною киевскою новостию, драгоценною для всякого любителя отечественных древностей; но простите, что на первой случай опишу ее вкратце. Знакомый вам г[осподин] ст[атский] совет[ник] Лохвицкий, с позволения и под руководством Преосвященнейшего митрополита нашего Евгения, сделал в короткое время следующие достопримечательнейшие открытия, о коих самые летописи наши ничего не упоминают. Во первых открыт им вполне фундамент первоначальной Десятинной церкви, которая достаточна удивить и в наше время своею огромностию. Потом по средине церкви найдено в мусоре великое множество мозаика [5], а в боковых галереях куски прекраснейшей греческой живописи, сохранившей доселе свои краски. Олтарь вымощен мозаическим полом из мрамора и стекла, по сторонам коего полы из кафеля (*).

В бока и внутрь от стен еще не копано, ибо спешат до зимы снять полный план здания. Теперь, судя по великолепию церкви, понятно восхищение Владимира, описанное у Нестора на ст[ранице] 87 [6]. Можно надеяться, что счастливейший успех завлечет наших антиквариев к вящим разысканиям, а у нас в Киеве под землею много, очень много добра! И пр.

А.Д.

__________________________

(*) С нетерпением ожидаем и будем премного благодарны за сообщение подробного описания сих бесценных открытий. Изд.» [7].

Київський комендант Петро Андрійович Аракчеєв [8] на початку 1825 р. в особистому листі до свого брата Ол. А. Аракчеєва [9] доводив до його відома:

«М[илостивый] г[осударь], батюшка-братец Алексей Андреевич. Иностранные наряды в отечественных землях своих будучи побуждаемы благородным тщеславием, в доказательство их древнего рода, происхождения и что их предки были люди образованные, с познанием ученых искусств и художеств, стараются ясными доказательствами, чрез открытие древних памятников, сообщать потомству существующему славу их предков. Город Киев есть место отечества любезныя России! Город Киев есть фундамент веры Христа Спасителя нашего! Город Киев есть источник нравственности, наук и художеств наших! Как же не гордиться и н уважать сей памятник бытия нашего, ныне существующего под благословенною сению благочестивейшего нашего монарха и отца! Сими изъясненными причинами будучи побуждаем, почтеннейший архипастырь наш митрополит Евгений, обратив внимание на древний памятник по истории и преданиям известной бывшего храма пресв. Богоматери, сооруженной в 996 году всероссийским великим князем Владимиром, под названием Десятинныя церкви, которая по нашествии врагов отечества татар за 600 лет была разрушена и приведена в ничтожность и неизвестность. Приняв сие благочестивое намерение высокопреосвященный сообщил о сем людям им избранным, из коих один, чиновник 5 класса морского департамента Лохвицкий, побуждаемый единым усердием, принял на себя труд исполнителя, коим ныне в короткое время открыт фундамент оного храма, огромность оного строения, основанная на гранитных больших разного рода камнях, от разрушения остатки найдены карнизов и колон восточного белого мрамора, части красок алфреско на цементе, непотерявший (ших?) цвета чрез 600 лет, мелкой стеклянной разноцветный мазоих (sic), как должно полагать бывшим украшением стен храма, коего подобные остатки украшения еще существуют в Софийском соборе, пол в главном олтаре из разноцветного мрамора и граната (sic); все сии достопамятные древности, любезные для всякого сына отечества, прошедшей осени, сколько позволяло время, означены, а для ясного соображения и нужного понятия отряженным от меня чиновником инженером снят план оного храма сообразно поместному отрытию фундамента означенного. Объяснив все оное согласно с желанием высокопреосвященного м. Евгения, я посылаю к вам, батюшка-братец, план и обращики древним вещам найденным, уверен будучи, что вы не откажетесь в полезном быть помощником нашим и что таковое древнее и редкое открытие доведете до сведения всемилостивейшего государя императора, коего мнение подаст более силы и способов к открытию и описанию сего достопамятного памятника веры нашей. Был, есмь и пребуду по гроб верно любящим братом и слугою...» «Г[ород] Киев. Генваря 15 дня 1825 года» [10].

З великою імовірністю можна припустити, що інформація для листа, риторика, «терміни» були почерпнуті комендантом з рапортів і записок К.А. Лохвицького.

У цьому листі знову привертають увагу вказівка на митрополита як зачинателя розкопок, а також згадка про «чиновника-инженера», яким був «снят план оного храма». У подальшому укладачем плану фігурує тільки К. Лохвицький.

П. Аракчеєв не назвав прізвища інженера, але воно є у підпису під однією з ранніх копій плану (зробленою 25 листопада 1824 р.), де «киевской округи инженер подполковнику и кавалеру Сусалину» відведено пасивну роль – план, який «подлинный с натуры снимал» Лохвицький, «проверен под наблюдением» Сусаліна [11]. Через тринадцять років, викладаючи історію своїх археологічних досліджень у рапортах на ім’я нового генерал-губернатора О.Д. Гур’єва, Лохвицький писав: «План сей церкви [Десятинної. – Т.А.] снят мною с натуры (историками утерянный), который напечатан в Отечественных записках в марте 1825 года с историческим описанием. Другой план в большем масштабе послан в историческое общество и Государю императору за подписанием киевского коменданта Аракчеева; подлинные же планы за подписанием моим, г-на инженер подполковника Сусалина, проверявшего, сии планы с натурою, и протоиерея Десятинной церкви Михаила Кочеровского, отосланы с описями и древностями в университет» [12]. Тобто О. Сусаліну, за версією К. Лохвицького, належала другорядна роль «контролера», а не автора плану. Проте не виключено, що в ході перевірки інженер Сусалін міг вносити (або принаймні пропонувати) зміни в креслення плану.

Докладний звіт про розкопки був опублікований у березневій книжці «Отечественных записок» під назвою «План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви с объяснениями оного» [13]. Стаття була без підпису, але ні для кого не було секретом, що її автор – митрополит Євгеній.

У статті-звіті знову підтверджувалося, що ідея «открыть весь фундамент» належала митрополиту Євгенію, так само і кошти, якими оплачувалися роботи. За дорученням митрополита «сие дело» (тобто розкопки) виконали священик Десятинної церкви Михайло Кочоровський і чиновник 5-го класу Кіндрат Лохвицький. Були найняті «поденные работники», якими «в два месяца открыт по фундаменту <...> план» церкви [14]. Це дозволило зробити висновки щодо її розмірів: довжина (зі сходу на захід) 24 саж., ширина – 16 саж. У східній частині простежено три апсиди, у центральній знайшли фундамент, що зберігся, у бічних він був «давно кем-то вынут».

У звіті надано словесний опис креслення плану, який був надрукований у журналі та визначив назву статті. Причому в тексті статті містилися уточнення, доповнення та навіть деякі відмінності від креслення [15], що зайвий раз свідчать про неепізодичну присутність митрополита на розкопках, а про його пильний нагляд за ходом робіт. Зосередивши головну увагу на поясненнях до плану церкви, автор коротко повідомив про окремі знахідки, зокрема, про безліч великих шматків «выделанных поясов и корнизов из белого мрамора и обломках архитектурной и лицевой весьма свежих красок живописи al fresco»; «прекраснейшем поле мозаическом из разноцветных мраморов, яшм и стекол»; «базах и обломках толстых белого мрамора колонн и капителей их с карнизами». При південній частині фундаменту була знайдена «изломанная на три штуки белого мрамора фигурная гробовая крышка, под коей в щебне открыт остов, по замечанию врачей, женский. При нем нашелся только перстень и крестик» [16]. Ця інформація не була зафіксована на плані Лохвицького-Сусаліна.

У статті-звіті серед знахідок також згадано три поховання, «окладенные гладко тесанным диким камнем <...> Первый <...> гроб отрыт до дна и оказался засыпан щебнем; но под оным ничего не найдено. Вероятно это был гроб Св. Владимира, коего мощи нашел митрополит Петр Могила и взял главу в Печерскую лавру». Висловлюючи це припущення, автор послався на опис Києво-Печерської лаври, виданий 1817 р.

Після завершення сезону розкопок були прийняті перші заходи з охорони пам’ятки, оскільки «народ киевский ежедневно многочисленными толпами стекавшийся к сему открытию, хватал и наполнял карманы мозаикою, обломками мрамора, яшмы и мелких разных камней. Серебряники оправляли сию мозаику и камешки в золотые и серебряные крестики и перстни, продавали народу, жаждавшему иметь их, как святыню, и рассылали по России». Тому на зиму місце огородили «тыном» і поставили караул.

Мова, безсумнівно, йшла про необхідність продовжити археологічне дослідження церкви. Але оскільки митрополит був викликаний до Синоду за чередою священослужіння, питання, «кто будет продолжать его предприятие с должным вниманием и замечанием», залишалося відкритим. Однак було висловлено ідею, що такою людиною міг би стати «искусный в древнем зодчестве архитектор» [17], який мав не тільки уточнити план, але й дослідити особливості кладки збережених фрагментів стін, будівельні матеріали та прийоми давніх зодчих, визначити глибину фундаменту, «вскрыть» плити підлоги і т. д. Очевидно, що за задумом Євгенія попереду було масштабне, ґрунтовне вивчення археологічних залишків церкви. Його належало здійснити до початку зведення нового храму на місці стародавньої церкви: з проханням про будівництво до митрополита звернулися парафіяни, а курський поміщик О.С. Анненков, який жив у Києві, виявив готовність власним коштом здійснити будівництво.

Важливо відзначити, щó було сказано в статті-звіті про запропонований проект нового храму: «Но фасад его новой архитектуры, а план не объемлет всего фундамента первоначальной церкви в длину, хотя шириною и равен оному. Сведущие в древней греческой архитектуре, применяясь к фасаду Киевософийского собора и Печерской церкви, могли бы придумать близкий к первоначальному фасад <...>» [18]. Невідповідність нового проекту плану, відкритому завдяки розкопкам, на думку автора звіту, була недоліком проекту. Митрополит вважав, що в новому храмі потрібно відтворити «близкий к первоначальному фасад».

Таким чином, результати розкопок, проведених у жовтні 1824 р., одразу отримали не тільки широкий суспільний резонанс, але за підсумками проведених робіт було окреслено програму подальших досліджень, які, як уже тоді передбачав митрополит Євгеній, мали бути міждисциплінарними, із залученням фахівців різних галузей знань – архітекторів, істориків, археологів, мистецтвознавців, медиків для визначення антропологічних матеріалів.

Дані, отримані під час розкопок, митрополит Євгеній врахував у роботі над своєю книгою. У цензурованому примірнику «Описания Киево-Софийского собора» рукою митрополита було внесено правки, а відомості про розміри Десятинної церкви, встановлені завдяки розкопкам, очевидно, було виправлено вже в друкарському наборі (цифри в цензурованому рукопису та в книзі не збігаються).

В історіографії другої половини XIX – XX ст. оцінки розкопок 1824 р. варіювалися, нерідко залежно від позанаукових обставин. Тим важливіше, що, з точки зору сучасних науковців, зокрема фахівців з архітектурної археології, які з належною увагою ставляться і до писемних джерел попередників, археологічні дослідження 1820-х рр. Десятинної церкви в Києві – визначна подія у вітчизняній історії, що сталася в епоху пробудження наукового інтересу до середньовічних старожитностей [19].


[1] Див. статтю «Вересень 1823 р. – перша археологічна розвідка на місці Десятинної церкви, організована митрополитом Євгенієм (Болховітіновим)» в «Історичній хронології церкви Богородиці Десятинної».

[2] Див. наприклад: Иконников В.С. Киев в 1654–1855 гг. – Киев, 1904. – С. 136; Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Киева. – Київ, 1970. – С. 29; Килиевич С.Р. Детинец Киева IX – первой половины XIII веков. – Москва, 1982. – С. 15; Брайчевський М.Ю. В.В. Хвойка та Імператорська археологічна комісія // Археологія. – 1989. – № 3. – С. 126–137.

[3] Іноді трапляються інші дати початку розкопок, але вони є помилковими. Зокрема, К.А. Лохвицький у листі на ім’я царя переніс початок розкопок на 14 жовтня, аби присвятити дню народження імператриці Марії Федорівни (Государственный исторический архив России (ГИА России), ф. 934, оп. 2, д. 1115, л. 3 об.). М.М. Сементовський писав про початок робіт то в серпні, то на початку жовтня 1824 р. (Сементовский Н. Церковь Десятинная Рождества Пресвятыя Богородицы. – Киев, 1857. – С. 29) і навіть указував, що 12 жовтня були знайдені два дзвони (с. 55).

[4] Переписка митрополита Евгения с государственным канцлером графом Николаем Петровичем Румянцевым... – Вып. I–III. – Воронеж, 1868. – С. 118. План Десятинної церкви був надісланий митрополитом Румянцеву 4 січня 1825 р.

[5] Так у публікації.

[6] Вірогідно, сторінка вказана за виданням: Библиотека российская историческая, содержащая древние летописи и всякие записки, способствующия к объяснению истории и географии российской древних и средних времен. Ч. 1. Летопись Несторовой с продолжателями по Кенигсбергскому списку до 1206 г. – Санкт-Петербург, 1767.

[7] А.Д. Об открытии основания Десятинной церкви // Отечественные записки. – 1824. – Чис. 20. –№ 56. Декабрь. – С. 513–514.

[8] О. Лазаревський, який опублікував лист, помилково назвав автором Андрія Андрійовича Аракчеєва, котрий також був київським комендантом, але в 1809–1812 рр. (помер 1814 р.). Петро Андрійович Аракчеєв обіймав пост коменданта з 29 грудня 1812 р. до 17 березня 1829 р. (Див.: Аракчеев: свидетельства современников. – Москва, 2000. – С. 462.)

[9] Олексій Андрійович Аракчеєв (1869–1834) – один з найвпливовіших імперських діячів епохи правління Олександра I.

[10] Письмо киевского коменданта Анд. А. Аракчеева к брату его гр. Ал. А. Аракчееву, 1825 г., об открытии фундамента древней Десятинной церкви. (Сообщ. А. Л[азаревский) // Киевская старина. – 1894. – № 6. – С. 537–539.

[11] Ёлшин Д.Д. Чертежи первых археологических раскопок Десятинной церкви в Киеве как источник для архитектурной реконструкции храма // Seminarium Bulkinianum: к 75-летию со дня рождения Валентина Александровича Булкина. – Санкт-Петербург, 2012. – Т. 3. – С. 75.

[12] Схожі формулювання є в листах Лохвицького митрополиту Київському Філарету (Амфітеатрову) та Тимчасовому комітету для розшуків київських старожитностей. Див.: ІР НБУВ, ф. II, од. зб. 22950, арк. 108–108 зв.; ф. II, од. зб. 22952, арк. 30 зв.

[13] План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви с объяснениями оного // Отечесвеннные записки. – 1825. – Чис. 21. – №. 59. Март. – С. 380–403.

[14] План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви... – С. 386.

[15] Див. про це докладніше: Ёлшин Д.Д. Чертежи первых археологических раскопок Десятинной церкви в Киеве как источник для архитектурной реконструкции храма // Seminarium Bulkinianum: к 75-летию со дня рождения Валентина Александровича Булкина. – Санкт-Петербург, 2012. – Т. 3. – С. 70–94.

[16] План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви... – С. 390.

[17] План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви... – С. 399.

[18] План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви... – С. 403.

[19] Ёлшин Д.Д. Чертежи первых археологических раскопок Десятинной церкви в Киеве как источник для архитектурной реконструкции храма // Seminarium Bulkinianum: к 75-летию со дня рождения Валентина Александровича Булкина. – Санкт-Петербург, 2012. – Т. 3. – С. 70.


Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ