1829 р.

 

ВИДАННЯ ПЕРШОЇ КНИГИ ПРО ДЕСЯТИННУ ЦЕРКВУ

Книга «Краткое историческое описание первопрестольной соборной Десятинной церкви в Киеве» була надрукована 1829 року в Санкт-Петербурзькій друкарні Карла Крайя [1]. Цензурував видання ректор Санкт-Петербурзької семінарії архімандрит Нафанаїл [2]. Дозвіл, датований 21 листопада 1829 року, друкувати книгу, яка стала першим окремим виданням, присвяченим Десятинній церкві, було дано без зазначення автора.

На початку книги коротко викладено літописні дані про створення церкви, пояснення чому вона названа Десятинною, її значення як першопрестольної церкви на Русі.

Уже на п’ятій сторінці автор згадує розкопки церкви 1824 року, які дозволили доповнити літописні відомості про давній храм. Коротко перераховані знахідки, відкриті «при теперешнем вскрытии ее [церкви. – Т. А.] фундамента», перелічені імена давньоруських князів в княгинь, похованих у церкві. Кажучи про розорення церкви Батиєвими ордами, він зазначає, що матеріали зруйнованого храму «в течении четырех-сот лет разносимы были по надобностям обывателями» [3]. Дуже коротко згадавши про Петра Могилу, який, «приделав олтарную сторону, устроил небольшую церковь, во имя Рождества Пресвятой Богородицы», автор завершив вступну частину книги повідомленням про те, що «около 1771 года из под штукатурки, из вне на южной стене, нечаянно открылись греческие буквы, высеченные на камнях» [4].

Цей вкрай обмежений історичний екскурс набув формального характеру, поверховість його змісту помітно контрастує з детальністю подальшого викладу, предметом якого стає не стільки Десятинна церква, скільки її «возобновитель» О.С. Анненков.

Ступінь обізнаності автора книги про те, як постало й вирішувалося питання будівництва нової церкви на місці давньої Десятинної, навмисне акцентування ролі Анненкова, свідчить, що автор не просто був знайомий з Анненковим, а й писав на його замовлення, отримуючи потрібну інформацію від «храмостроителя», супроводжуючи її відповідними інтерпретаціями.

Згідно з автором книги, О.С. Анненков «имел усердие» цікавитися всіма київськими святинями, але «ветхость и скудость» Десятинної церкви викликали в нього «чувство сожаления», тому він вирішив «стараться о возобновлении» храма.

Кажучи про результати розкопок 1824 року, організованих митрополитом Євгенієм (Болховітіновим), автор обмежує їх знахідками «части мозаического пола, бывшего пред олтарем, и обломками мраморных украшений», хоча початок активної стадії роботи над проектом нової церкви він пов’язує саме з проведенням перших розкопок. Загальна канва подій викладена ним так: у 1820 році О. Анненков отримав згоду тодішнього київського митрополита Серапіона (Александровського) на відновлення церкви, але особисті справи відвернули його від реалізації цієї ідеї і лише «уведомясь о сем [про розкопки 1824 р. – Т. А.], снова озаботился исполнением обета своего, приехал в Киев» і активно взявся за організацію будівництва вже при новому митрополиті Євгенії (Болховітінові). Тобто чотири роки абсолютно нічого не робилося для початку втілення планів «возобновления» церкви, і саме звістка про розкопки надала імпульсу всій справі.

За словами автора книги, обговорюючи будівництво церкви з митрополитом Євгенієм, Анненков вказував, що при «разравнении места и выемке рвов для фундамента могут открыться кроме археологических редкостей и священные достопамятности». Значний інтерес полягає в тому, як у книзі викладено відповідь митрополита: «<...> но Его Высокопреосвященство объявил, что как камни фундамента древней Десятинной церкви и часть мозаического пола, уже открыты, то посему он пристройку и возобновление дозволить сам не решается, а намерен довести сие до Высочайшего сведения» [5]. Відповідь дивна, безсумнівно, слова митрополита викривлені переказом, але можна припустити, що мова йшла про бажання Анненкова самому провести нові розкопки церкви. І, ймовірно, саме цьому наміру чинив опір митрополит. Він планував продовження розкопок, але не «любителем» (як показали подальші події – шукачем скарбів) Анненковим, а професійним архітектором.

У книзі сказано, що в 1825 році, перебуваючи в Петербурзі, митрополит Євгеній одночасно подав проект відновлення Десятинної церкви та домігся командирування до Києва архітектора для повного відкриття фундаментів давньої церкви, складання її плану та проекту нової церкви.

Анненков зображений турботливим керівником робіт, який спостерігав за будівництвом, а знахідки передавав церковному старості. Він же, за словами автора книги, попередив митрополита про можливість знахідок гробниць, що й сталося, зазначає автор, під час розкопок архітектора М. Єфимова (надісланого з Петербурга в 1826 році), у ході яких було відкрито (крім саркофагів) також «много костей усопших».

Книга стала панегіриком О. Анненкову, виходячи зі змісту. Головна її мета полягала в тому, щоб відобразити «храмостроителя» як любителя старожитностей і мецената. З цією метою на сторінках 26–27 вміщено великий коментар, який не стосується Десятинної церкви, а пов’язаний із Трьохсвятительською церквою. Приводом для цієї великої вставки став здійснений на кошти Анненкова ремонт Трьохсвятительській церкви, докладно описаний для підтвердження «усердия Анненкова к отечественным древностям».

Наприкінці книги вміщено креслення плану давньоруської церкви, розкопаних саркофагів, фасаду та плану нової церкви за проектом В. Стасова.

Автор книги не названий у виданні й залишається невідомим, але ім’я замовника не викликає сумнівів – це сам Олександр Семенович Анненков. Визначення книги як короткого історичного опису Десятинної церкви було даниною моді на подібні твори, яка склалася в суспільстві, а також спробою замаскувати справжню мету видання – створення іміджу О. Анненкова як безкорисної та відданої духовним запитам людини.

2 серпня 1828 року відбулася закладка нової Десятинної церкви, докладно описана в книзі.

Незабаром після церемонії Анненков знову покинув Київ, залишивши без обіцяних коштів будівництво; він відбув до Петербурга, де й була видана книжка, у якій ішлося про плани швидкого відновлення Десятинної церкви.

Тетяна Ананьєва

 

[1] Краткое историческое описание первопрестольной соборной Десятинной церкви в Киеве. – Санкт-Петербур: в типографии Карла Крайя, 1829. – 32 с., 2 л. черт.

Карл Карлович Край (1809–1874) – підприємець, видавець, власник одного з кращих підприємств у Санкт-Петербурзі.

[2] Нафанаїл (у миру – Василій Іванович Павловський; (1791–1849) – архієпископ Псковський та Ліфляндський. З 1827 р. – ректор Санкт-Петербурзької духовної семінарії.

[3] Краткое историческое описание... – С. 7.

[4] Краткое историческое описание... – С. 8.