1605 р.

Згадка про церкву Миколи Десятинного та її священика Филипа Одонія. Назву Миколаївської (поряд з Богородичною) церква зберігала до ХІХ ст. включно.

На сьогодні відомо кілька документів початку XVIІ ст., що стосуються «нагорского попа» «Филипа Офанасовича Одонея» та церкви Миколи Десятинного. Вони дозволяють ставити питання про її функціонування принаймні з кінця XVI ст. Пилип був священиком чотирьох «нагорних» церков – Софіївської, Трьохсвятительської (Василівської), Воздвиженської та Миколи Десятинного. До 1593 року в його володінні були лише Воздвиженська та Трьохсвятительська церкви, а до 1599 року Пилип управляв уже й Софією.

Про Десятинну церкву вперше згадується у двох документах 1605 року. За березень маємо донесення возних про те, що уніатський протопіп Іван Мужиловський відібрав у Пилипа дві з чотирьох церков – «одну Софейскую мурованую, а другую Миколскую Десетинную» і заборонив йому відправляти богослужіння. Пилипа звинувачували в тому, що він скриньку з мощами із Софії віддав протопопу Івану Островецькому, вів блудне життя та не відправляв служби під час великого посту в чотирьох церквах, а також «каменье тесаное по сдолбахъ и сходахъ рознымъ людемъ пороспродавалъ». Пилип Одоній у свою чергу подав скаргу князю Костянтину Острозькому, київському воєводі, на Мужиловського за такі дії і звинуватив останнього у вимаганні 10 червоних золотих, яких він йому не дав, що і призвело, за словами Пилипа, до відібрання церков. Причому він вказує, що Мужиловський «едну с тых церквей светого Николы другому неякомус попу Прокопу чоловеку […]ащому и нечинному отдал». Реакція Костянтина Острозького на такі дії була різкою. Він написав листа Мужиловському, де вимагав з’явитися до нього на суд та повернути Пилипу незаконно відібрані церкви. Цей документ датується травнем 1605 року.

Не виключено, що Пилип міг володіти Десятинною церквою з кінця XVI ст., принаймні після 1596 року уніатським митрополитам він корився без спротиву, а отже, визнавав над собою їхню владу. Мотиви забрання в нього двох церков також не були пов’язані з релігійними переконаннями. Отже, говорити про захоплення Десятинної церкви уніатами (греко-католиками) у 1605 року, як це має місце в деяких публікаціях, немає підстав. Адже ті церкви, що належали митрополії, і надалі залишилися в підпорядкуванні уніатів після прийняття митрополитом унії, на що вказував ще С. Голубєв щодо Софійського собору. Таким чином, Десятинна церква мала належати митрополії ще до прийняття унії 1596 року.

Десятинна церква ще раз згадується в протестації уніатів 1616 року: «…pop Philipiey mieszkał tamže na Gurze, przy cerkwi swiętego Wasyla, swiętego Mikułę y cerkiew Podniesienia Swiętego Krzyža y poddanych, to iest parafią do tych cerkwi przynaležące, ale cerkwie naležały do metropoliy y w posłuszenstwie y na gruncie jego mosci metropolim były; potym, kiedy te cerkwie spustoszały, dwoch teraz y znaku niemasz, a trzecią cerkiew, swiętego Wasyla, jego mosc pan podwoiewodzy odiąl». Звичайно, твердження, що церкви спустошені, а двох «зараз і знаку нема» є явним перебільшенням. Адже в 1633 році Петро Могила забрав Десятинну церкву в діючому стані.

Вважається, що тогочасна церква була невеликим дерев’яним приземкуватим храмом зі скатною формою покрівлі, спорудженим на місці давньоруського собору. Ці твердження ґрунтуються на протестації 1633 року, де прямо вказано, що вона була дерев’яна: «…першую деревянную светого Миколы, названаго дисятиннаго», а також на зображенні церкви на плані Києва 1638 року А. Кальнофойського.

Археологічні матеріали можуть додати деяку інформацію про церкву та її довкілля в XVI – на початку XVII ст. Так, досліджений цвинтар навколо Десятинної церкви датується приблизно кінцем XVI – XVII ст. Біля церкви виявлено кілька будівель XVI ст., а в перемішаних шарах з розкопок самої церкви відсоток кераміки XVI ст. досить значний. Також на цій території знайдено кілька монет XVI ст. Є дані, що руїни церкви були розібрані на цеглу й каміння, які використовувалися для нових будівель, зокрема, мармурова капітель з Десятинної церкви та плінфа Х ст. були виявлені в кладці культової споруди кінця XVI – початку XVII ст. на Подолі в районі вул. Житньоторзької, яку дослідники ототожнюють з кафедральним католицьким собором. Це деяким чином може підтвердити звинувачення, висунуті Пилипу, у розпродажі «тесаного каменя» з мурованих церков. Розбирати руїни на будматеріали для інших храмів мешканці міста могли і в інший час, адже тоді це була досить поширена практика.

Отже, на кінець XVI ст. церква Миколи Десятинного вже діяла, але коли вона була побудована – достеменно невідомо. Невідомим залишаються й час та причина зміни посвяти церкви. Дослідниками в різний час висловлювалися три гіпотези з цього приводу: 1) у церкві зберігалася ікона св. Миколая; 2) у давньоруській церкві був приділ св. Миколая; 3) церкву Миколи Десятинного було споруджено в пам’ять про загиблих киян, адже взяття монголами Києва сталося 6 грудня – у День св. Миколая. Але наразі жодна із цих гіпотез не підкріплена достатніми аргументами.


Джерела та література

Архив Юго-Западной России. – Киев,1905. – Т. ІІІ. – Ч. VIІ. – C. 34–35.

Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. – Киев,1883. – Т. 1.

Голубев С. Материалы для истории западно-русской церкви. – Киев, 1891. – Вып.1.

Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI – першої половини XVII ст. – Київ, 2001. – C. 337, 357.

Ёлшин Д., Ивакин Г. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы (история, археология, изобразительные источники) // Ruthenica. – 2010. – T. IX. – С. 74–109.

Івакін Г.Ю. До історичної топографії пізньосередньовічного Києва // Археологічні дослідження стародавнього Києва. – Київ, 1976. – С. 214–221.

Козюба В.К. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис) // Український історичний журнал. – 2014. – № 3. – С. 123.

Лебединцев П.Г. Почему Десятинная церковь известна в народе под именем Николы Десятинного // Киевская старина. – 1883. – № 8. – С. 755–757.

Левицкий О. К истории водворения в Киеве унии // Чтения в историческом обществе Нестора летописца. – 1891. – Кн. 5. – Отд. ІІІ. – С. 137–143.

Люта Т. Проблема посвяти Десятинної церкви та її престолів // Opus Mixtum. – Київ, 2016. – № 4. – С. 65–71.

Писаренко Н., Луценко Р. Топонім «Десятинний Миколай» // Opus Mixtum. – 2013. – № 1. – С. 145–149.

Попельницька О. Десятинна церква та її довкілля у XV–XVIII ст. за писемними, картографічними та археологічними джерелами (історико-топографічний нарис) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – Київ, 2006. – Чис. 13. – Ч. 2. – С. 4–36.

Попельницька О. Київська Десятинна церква та її топографічне середовище в 15–18 ст. // Пам’ять століть. Україна: Історичний науковий та літературний журнал. – Київ, 2006. – № 1. – С. 52–71.

Чміль Л. Побутова кераміка післямонгольського часу із садиби Десятинної церкви // Opus Mixtum. – Київ, 2013. – № 1. – С. 58–65.

Чміль Л. До питання функціонування Десятинної церкви у XVI – на початку XVII століття // Opus Mixtum. – Київ, 2013. – № 1. – С. 169–173.

 

Леся Чміль

кандидат історичних наук


Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ