1908 – 1914 рр.

Розкопки Десятинної церкви і прилеглої території, проведені Д. В. Мілєєвим

        
 
  Дмитро Васильович Мілєєв (1878–1914)

 
Плідна діяльність розкопок Вікентія Хвойки в попередні роки стала поштовхом для організації подальших, більш масштабних археологічних досліджень. У листі до відомого російського візантиніста Н. П. Кондакова Вікентій Хвойка пропонує перелік місць можливих розвідок та розкопів, а саме: садиба Десятинної церкви, подвір’я Трьохсвятительської церкви, двори Софійського собору та Михайлівського монастиря. Ідея систематичних розкопок Києва отримала схвалення, і ведення робіт протягом 10 років було доручено Імператорській археологічній комісії (ІАК). У травні 1908 року до Києва приїздять представники ІАК: учений-античник та візантиніст Б. В. Фармаковський, відомий своєю зразковою методикою проведення розкопок, та інженер-архітектор Д. В. Мілєєв. Усунення місцевих археологів від дослідження Десятинної церкви не отримало схвалення київської громадськості.

4 червня 1908 року поряд із садибою Петровського розпочалися роботи з попереднього вивчення міцності фундаментів існуючої Десятинної церкви. Площа розкопу була поділена на «ями» (5×3 м, розділені бровками), що їх послідовно досліджували до материкового шару та ретельно фіксували вертикальні розрізи та горизонтальні плани. Було досліджено східну та північну частини розвалин Десятинної церкви. У середині липня Б. В. Фармаковський вирушає до місця своїх постійних розкопок (Ольвія), а керівництво передає Д. В. Мілєєву, який продовжує ретельно вести польову документацію з постійною фотофіксацією ділянок та найбільш цікавих індивідуальних знахідок. Під час розкопок було виявлено значну кількість поховань доволодимирової епохи, а також розріз рову городища. Наступного року було виявлено комплекси Х ст., кілька скарбів, саркофаги ХІ – ХІІ ст., пізньосередньовічне кладовище. Водночас Д. В. Мілєєв проводить дослідження території садиби Софійського собору, де було виявлено залишки фундаментних ровів храму ХІ ст., веде рятівні роботи на садибі Трубецького. Результати досліджень висвітлювалися в наукових повідомленнях, звіти про розкопки друкувалися у виданнях Археологічної комісії.

У 1912 році Д. В. Мілєєва призначають керівником реставраційних робіт Іпатіївського монастиря в Костромі. Залишаючись беззмінним керівником до 1914 року, він доручає нагляд за ходом розкопок своєму помічникові – Сергію Вельміну (сину настоятеля Десятинної церкви Петра Вельміна). С. П. Вельмін не тільки бере участь у дослідженні садиби Десятинної церкви, він також продовжує роботи на садибах Селянського банку по вул. Володимирській у 1911 році (знайдено частину давнього рову) та Київського губернського земства на розі Володимирської та Ірининської вулиць у 1913 – 1914 роках (досліджена частина залишків храму, відкритого 1833 року К. Лохвицьким), веде розкопки південної частини палацової будівлі в південно-східній частині садиби Десятинної церкви. Ним виявлено середню частину ще одного палацу на Десятинному провулку. Д. В. Мілєєв залишався керівником до його раптової смерті під час літніх розкопок поблизу Києва у 1914 році. Перша світова війна, яка невдовзі почалася, перервала систематичне археологічне вивчення Києва.

Свій науковий спадок з дослідження Києва Дмитро Мілєєв залишив у вигляді зошитів з польовими замальовками. Зберігаються вони в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського і містять інформацію про розкопки 1908 – 1910-го та 1914 року. Практично до кожного об’єкта він навів розміри, визначив характер досліджуваного шару, вказав на масові та індивідуальні знахідки (які іноді супроводжуються рисунками); на кресленнях є плани розкопів з позначенням окремих археологічних об’єктів.

Для підготовки звіту щодо останнього польового сезону документацію готував Сергій Вельмін. Після його від’їзду до діючої армії в серпні 1917 року (після чого відомості про подальшу долю археолога, на жаль, не трапляються) батько Сергія – Петро Вельмін – передав щоденники розкопок приват-доценту Петроградського університету К. В. Шероцькому. Матеріали з розкопок Десятинної церкви були передані до Археологічній комісії в Санкт-Петербурзі, а згодом до Інституту історії матеріальної культури, де перебувають і досі. Частина матеріалів 1911 року залишилася в Києві і зараз міститься у фондах Національного музею історії України.

Джерела та література

Білокінь С. І. Мілєєв Дмитро Васильович  // Енциклопедія історії України. – Т. 6: Ла–Мі / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України, Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2009.

Грибанова Н. «Втрачене» джерело про археологічні дослідження 1908 – 1914 рр. // Церква Богородиці Десятина в Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ: АртЕк, 1996. – С. 24 – 28.

Елшин Д. Д. Комплекс монументальных сооружений конца Х века на Старокиевской горе: археологический, историко-архитектурный и градостроительный аспекты: диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук. – Санкт-Петербург, 2008.

Каргер М. К. Древний Киев. – Москва; Ленинград: Изд-во Академии наук СССР, 1958. – Т.  1.

Олена Журухіна


Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ