1842 р.

Знахідка О.С. Анненковим біля Десятинної церкви
 
найбільшого київського скарбу

У 1842 році, незадовго до освячення нової, збудованої за проектом архітектора В. Стасова, Десятинної церкви (відбулося 29 липня), під час планування майданчика поблизу церкви та встановлення огорожі робітники знайшли величезний скарб. Як дізнався згодом один з дослідників скарбу В. Ляскоронський, речі було знайдено «в одной пещере или же лехе», викопаному в схиловій товщі землі, на місці апсиди давньої церкви. Скарб давньоруського часу містив безпрецедентно велику кількість дорогоцінних речей, які ледве вмістилися в два мішки.

Власник садиби та прилеглих до церкви територій, відставний поручик О.С. Анненков [1], коштом якого було збудовано нову церкву, забрав усі знайдені речі, нікому не повідомивши про скарб. Навіть розпочавши розпродаж предметів зі скарбу, Анненков приховував інформацію про місце та час знахідки, а покупців він волів знаходити за межами Києва. Зокрема, відомі чотири «порції» речей, які О.С. Анненков передав до Оружейної палати, Московського університету, до колекції графа С.С. Уварова; частина потрапила і до київського Музею старожитностей. В історіографії їх згадували як окремі скарби, знайдені О.С. Анненковим у 1846 і 1847 роках – таку інформацію намагався розповсюдити власник коштовностей. Останнім часом переважає думка, що вони є частинами скарбу 1842 року.


 О.С. Анненков

З часом Анненков вивіз нерозпродані речі на придбаний у Полтавській губернії хутір Димний. На той час, коли йому довелося відбути до Києва, папери на володіння нерухомістю не були оформлені. У Києві він затримався, а термін сплати за маєток збіг. За однією з версій, скориставшись цією ситуацією, колишні власники подали донос на Анненкова як на виробника фальшивих грошей, щоб під час слідства відібрати частково оплачений маєток. О.С. Анненков невдовзі помер. Усе його майно, у тому числі й речі зі скарбу, потрапили до рук колишніх власників хутора.

Один з найбільших і цінних скарбів давніх ювелірних виробів був значною мірою втрачений. Дослідники, які наприкінці XIX ст. мали можливість отримати хоча би приблизну інформацію від оточення Анненкова (його нащадків, прислуги тощо) та нових власників хутора Димний, зафіксували жахливу картину знищення, розпорошення, варварського ставлення до безцінних історичних речей.

За свідченнями, які було отримано під час наукових розшуків, до складу скарбу входив золотий посуд (був проданий на сплав за кілька тисяч рублів), золоті колти з перегородчастою емаллю (можливо, їх налічувалося кілька сотень), медальйони, срібні гривні та сережки київського типу, підвіски, персні та інші вироби давніх ювелірів.

Нові власники хутора Димний не сприймали ці речі як коштовні, не розуміли їхнього призначення, віддавали їх дітям як іграшки, використовували в господарських справах. Отже, значна частина скарбу загинула. І лише деякі речі потрапили до колекціонерів, переходячи з рук у руки.

Одним із власників кількох речей з «анненковського» скарбу був мировий суддя з Лубен Г.С. Кірьяков. Він виміняв у дітей власника хутора Димний 7 колтів. Але в нього вони не затримались – два колти він подарував лубенській гімназії, три колти продав колекціонеру О.В. Звенигородському. Разом з колекцією останнього речі пізніше потрапили до колекції Джона Пірпонта Моргана. Власницею ще однієї відомої колекції в Полтавській губернії була К.М. Скаржинька (урод. Райзер, 1854–1932). У її маєтку на хуторі Круглик поблизу м. Лубен, очевидно, були речі з «анненковського» скарбу, які потрапили до неї від родича Скаржинської Кірьякова. Свою колекцію Катерина Миколаївна подарувала Музею полтавського губернського земства. Археологічна колекція цього музею зазнала значних втрат під час пожежі 1943 року.

У Києві з кінця XIX ст. до 40-х років XX ст. відомим колекціонером був Б.К. Жук, до якого потрапили кілька виробів зі скарбу 1842 року, зокрема колти, кільця. Емігрувавши в 1940-х роках до Німеччини, він вивіз колекцію, яку згодом змушений був розпродавати. Кілька речей потрапили до Дамбартон-Окса, деякі – до приватних колекцій.

«Анненковський» скарб став без перебільшення всесвітньо відомим. Зʼясувати його долю, реконструювати склад, дати інтерпретації предметів із цього скарбу намагалися дослідники давньоруського прикладного та церковного мистецтва, візантиністи, історики, музейники, колекціонери, зокрема академік Н. Кондаков, професор В. Ляскоронський, археологи В. Хвойка, Г. Корзухіна. Найдокладніше долю речей зі скарбу, що збереглися до сьогодні, простежено в дослідженні Л. Пекарської, яке охоплює колекції багатьох українських і зарубіжних музеїв та аналізує виявлені раритети зі скарбу 1842 року.


 Колт зі скарбу 1842 р. 
 Колекція Метрополітен-музею мистецтва в Нью-Йорку 
 [за: Pekarska 2011, p. 175]

Тетяна Ананьєва,
провідний науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви

 


Джерела та література [2]

Кондаков Н.П. Русские клады. – Санкт-Петербург, 1896. – Т. 1. – С. 196.

Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ–ХІІІ вв. – Москва; Ленинград, 1954. – С.105–108.

Ляскоронский В.Г. О судьбе археологической находки, сделанной в Киеве около 1827 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. – Киев, 1898. – Т. XII. – С. 13–14.

Ляскоронский В.Г. Судьба одной археологической находки // Журнал Министерства народного просвещения. – 1913. – Март. – С. 90–98 (отдельный оттиск, Санкт-Петербург, 1913).

Рудика Н.М. Ювелірні вироби зі скарбу А.С. Анненкова в Києві в колекції Музею історичних коштовностей України // Праці Центру пам’яткознавства. – Київ, 2015. – Вип. 28. – С. 158–165.

Pekarska L. Jewellery of Princely Kiev. The Kiev hoards in the British Museum and the Metropolitan Museum of Art and related material. – Mainz; London, 2011.


[1] Див. про нього докладніше: Ляскоронский В.Г. Судьба одной археологической находки // Журнал Министерства народного просвещения. – 1913. – Март. – С. 90–98.

[2] Вказано сторінки, на яких міститься інформація до історії скарбу 1842 року.