1936 р.

Знесення Десятинної церкви

У радянську епоху Десятинна церква як храм-пам’ятник був, безумовно, приречений. У 1929 році церква була закрита для богослужінь, а 1936 року було прийнято рішення про її фактичне знищення. Разом з Десятинною церквою пропонувалося знищити і Володимирський собор (який, на щастя, уцілів). Однак дослідники схильні вважати, що в той період «до нього просто не дійшла черга» [Нестуля 1995, с. 180]. Мотивувалося руйнування храмів (шляхом розбирання на будматеріал) тим, що «по генеральному плану реконструкции города Киева, утвержденным ЦК КП(б)У Владимирский собор и Десятинная церковь намечены к сносу, как объекты, которые не имеют большой исторической ценности» [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 412, арк. 70].

Дискусія про художню цінність Десятинної церкви, збудованої за проектом архітектора Стасова у 1828–1842 роках, розпочалася майже одразу після завершення будівництва храму. Починаючи з кінця XIX ст., у різних публікаціях – від наукових праць до путівників і газетних статей – простежується тенденція постійно підкреслювати, що «стасівська» Десятинна церква не відповідає храму епохи князя Володимира, і поряд із цим – постійно вкрай негативно оцінювався архітектурний проект загалом. Не дуже схвально зовнішній вигляд церкви оцінив М.В. Закревський: «Странное смешение вкусов различных народов. Притом же общий вид этого здания тяжел и много теряет от соседства с грациозным творением Растрелли» [Закревский 1868, с. 290]. Ще більш категорично про відсутність «цінності» «стасівського» храму висловився М.П. Погодін: «…церковь, не имеющая никакого исторического значения и представляющая несчастное недоразумение» [Погодин 1875, № 84]. Надалі подібні судження висловлювалися досить часто, формуючи в суспільній свідомості уяву про «непотрібність» «новобуду», який не має історичної цінності. При цьому меморіальне значення храму повністю ігнорувалося.

Тим часом саме ця функція «стасівської» церкви – меморіальна – «воспоминание древнего святилища, воскресшего из развалин» [Муравьев 1888, ч. 1, с. 642]: функція нагадування про пов’язані із цим місцем події епохи князя Володимира і водночас символу спадкоємності із цією епохою, пояснює факт проектування церкви в сучасних їй формах храмової архітектури початку XIX ст.

Наприкінці XIX ст. критика «стасівського» храму як пам’ятки архітектури «миколаївської» епохи була пов’язана з реакцією на засилля т. зв. тонівського архітектурного стилю . Але на сьогодні вона не така однозначна: у науковому середовищі оцінки храмової архітектурної діяльності в цю епоху іноді діаметрально протилежні. Можна навести й сучасний вагомий аргумент щодо «реабілітації» архітектури «стасівської» Десятинної церкви – історію дуже близького проекта В.П. Стасова 1826 року – Олександрівської церкви в Потсдамі. Ремонтно-реставраційні роботи в ній проводилися за нацистів, після об’єднання Німеччини храм було включено до переліку пам’яток, що перебувають під охороною держави, а з 1998 року він перебуває під охороною ЮНЕСКО [Коляда 2008, с. 23].

З перенесенням у 1934 році столиці УРСР до Києва, проблемами міста займалися переважно республіканські керівники, а місцеві органи перетворилися в основному на виконавців вказівок [Салій 2008, с. 55–56]. Тому ініціатори знищення Десятинного храму: київські Міськрада та Міськком КП(б)У – в особі голови Р.Р. Петрушанського та секретаря І.А. Сапова, – відповідно, винесли це питання на розгляд ЦК КП(б)У. Звернення безпосередньо адресувалося тт. С.В. Косіору (перший секретар ЦК КП(б)У), П.П. Постишеву (другий секретар ЦК КП(б)У) та П.П. Любченку (голова Раднаркому УРСР). До речі, усі вони фігурують і серед головних організаторів Голодомору 1932–1933 років.

Цікава «паралель» в історії «стасівської» Десятинної церкви – її доля вирішувалася на найвищому державному рівні: рішення про її спорудження в 1826 році Миколою I, її розбирання на цеглу в 1936 році – на «засіданні Політбюра ЦК КП(б)У» [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 420, арк. 14]. Звичайно ж, відсутність «історичної цінності» (подібний критерій не міг бути застосовний до храму-пам’ятника (меморіалу) є суто формальним приводом для розбирання «стасівського» храму. Підтверджує це й те, що на цьому ж засіданні замість Володимирського собору було вирішено розібрати на будматеріал стіну Києво-Братського Богоявленського монастиря [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 420, арк. 19]. Розбирання споруди храму на цеглу розпочалося восени 1936 року. Збереглося кілька фотографій початку демонтажу бань Десятинної церкви [Козюба 2015, с. 29, іл. 4, с. 30].

Відображенням часу стала й доля тих, хто приймав рішення про знищення Десятинної церкви на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 26 березня 1936 року. Ініціатори розбирання Десятинної церкви у 1936–1937 роках Р.Р. Петрушанський та І.А. Сапов були розстріляні в один день (02.09.1937), а з 35 тих, хто голосував на засіданні, своєю смертю померли лише 2 (!).

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. ЦДАГО України (Центральний державний архів громадських об’єднань України). Ф. 1 «Центральний Комітет Комуністичної партії України». Оп. 6 (1919–1967 гг.). Спр. 412; Спр. 420.

2. Закревский Н. Описание Киева. Москва, 1868. Т. 1.

3. Козюба В.К. Дослідження Десятинної церкви і прилеглої території у 1936–1939 роках (короткий огляд негативів розкопок з Наукового архіву ІА НАН України). Opus Mixtum. Київ, 2015. № 3. С. 27–36.

4. Коляда А., прот. История Русской Православной Церкви в Потсдаме (XVIII–XXI века): автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата богословия. Сергиев Посад, 2008.

5. Муравьев А.Н. Путешествие по святым местам русским. Санкт-Петербург, 1888. Ч. 1.

6. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 рр. Ч. 2: Кінець 20-х – 1941 рр. Київ, 1995.

7. Погодин М. О Десятинной церкви. Московские ведомости. 1875. № 84.

8. Салій І. Обличчя столиці в долях її керівників. Київ, 2008.

Письмове звернення Р.Р. Петрушанського та І.А. Сапова про знесення Десятинної церкви

Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б)У, на якому було прийнято рішення про знищення Десятинної церкви

 

Артур Кукуішко

старший науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви


Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ