996 р.

Завершення будівництва і освячення церкви Богородиці Десятинної

По завершенні будівництва Десятинної церкви – першого кам’яного храму Київської Русі – князь Володимир виділив на її утримання десяту частину своїх прибутків, звідки й походить поширена назва храму. 


 «Київ. Місто Володимира». Діорама з Археологічного музею Інституту археології НАН України (фрагмент),
 де вміщено реконструкцію Десятинної церкви

За літописною статтею 996 року, події після завершення будівництва церкви Богородиці описано так:


 Освячення Десятинної церкви в Києві. Мініатюра з Радзивіллівського літопису. 
 XV ст. (Радзивиллівський літопис, арк. 67 зв.)

«Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився Богу, говорячи: “Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради Пречистої Богородиці. А коли він помолився, то сказав так: “Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину”. І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: “Якщо се одмінить хто, – хай буде проклят””. І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав багато добра» (Махновець 1989, с. 70). 


 Молитва Володимира Святославича в Богородицькій (Десятинній) церкві
 і принесення ним клятви про виділення для церкви десятої частки з його доходів
 (Радзивиллівський літопис, арк. 69 зв.)

День освячення церкви тривалий час обговорювався в спеціальній літературі і отримав об’ємну історіографію. Прямих синхронних свідоцтв до нас не дійшло, існують тільки посилання на пізніші джерела – святці – із записами храмового свята Десятинної церкви. Обиход ХІІІ ст. зазначає день освячення як 12 травня [Востоков, с. 405], цей же день містить і Київський слідуваний псалтир 1756 року видання. Інша дата – 11 травня – виводиться за записом у пергаменному Пролозі: «Месяца мая в 11 память бытью святаго и богохранимаго Костянтиня града...», і далі «В от же день освящение церкви святыя Богородица, юже създа благоверный князь Василей, зовомый Володимирь I и князь земли Русьскыя, иже обнови, Божею помощью. Крещением. [...] И тако сверши праздник благолепен в лето 6504» [Бодянский 1846, с. 22]. Цю дату О.Ю. Карпов вважає помилкою О.М. Бодянського, який видав текст Проложної оповіді про освячення Десятинної церкви і розмістив дату її освячення саме під 11 травня [Карпов 2014, с. 130–131, прим. 1].
Існує кілька гіпотез щодо посвяти храму. Митрополит Євгеній (Болховітінов) вважав, що Десятинна церква була освячена на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Ця точка зору отримала підтримку в пізнішій історіографії [Воронин 1953, с. 117; Ильин 1965, с. 266–268; Рапов 1988, с. 242–244; Кучкин 1997, с. 178 та ін.].
Єпископ Тітмар Мерзебурзький у своїй хроніці (1018) називає Десятинну церкву храмом «мученика Христового папи Климента» [Назаренко 1993, с. 136, 141; Древняя Русь 2010, с. 76–77], очевидно, повторюючи повсякденну назва храму – за мощами святого Климента, привезеними князем Володимиром з Корсуня.
Десятинна церква називається Успенською в російських джерелах XVI ст.: у Тверському збірнику (1534), Чудівскій редакції Житія св. Володимира, деяких варіантах проложного Житія св. Володимира, а також у місцевих джерелах XVII–XVIII ст., зокрема в пом’яннику києво-печерського архимандрита Йосипа (Тризни) (1647–1655) [Кучкин 1997, с. 221]. Думка, що Десятинна церква могла бути присвячена Різдву Пресвятої Богородиці, спирається на алюзії на службу цього свята, що містяться в «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона. 
У першій половині ХVІІ ст. невелика вціліла частина церкви функціонувала під назвою Святого Миколи Десятинного, а 1654 року після переходу Києва під протекторат Московії і розбудови міста для тогочасних потреб, після відновлення й облаштування нового престолу, була освячена як церква Різдва Богородиці Десятинна [Козюба 2014, с. 124–125].
До появи Софіївського собору Десятинна церква виконувала функції кафедрального храму. При церкві відкрили першу на Русі школу. 
Для будівництва Десятинної церкви було запрошено грецьких майстрів, за якими, згідно з літописом, князь Володимир 989 року послав послів до Константинополя. Літописна згадка підтверджується археологічними знахідками, серед яких – плінфа (цегла) з грецькими клеймами.

Дослідження 2005–2011 років засвідчили, що ядро храму і його зовнішні прибудови було зведено за один будівельний цикл, однак на момент освячення, очевидно, храм був остаточно не закінчений.


 Гіпотетична реконструкція просторового рішення Десятинної церкви 989–996 рр. 
 Автор П.Л. Зиков, 2012 р.

Значний масштаб робіт поставив перед будівничими складне завдання. З’ясовано, що під час зведення храму до його проекту вносили зміни, так що довелося навіть розбирати деякі ділянки вже готових стін (Козюба, 2014, с. 116). Однак ще за життя князя Володимира, на межі Х–ХІ ст., основний об’єм храму було зведено [Івакін та ін. 2012, с. 130–148], і в домонгольський час Десятинна церква була найбільшим, після Софії київської, храмом (42 × 34 м), багато прикрашеним фресками, мозаїками, мармуром і пірофілітовим сланцем.


 Пірофілітовий саркофаг з Десятинної церкви. Розкопки Д.В. Мілєєва


 Реконструкція підлоги (омфалію) Десятинної церкви. Кінець X ст.

Наталія Хамайко
 


Джерела та література

Бодянский О.М. 1846. Об одном прологе библиотеки Московской духовной типографии и тождестве славянских божеств Хорса и Даждьбога. Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете, 2.

Воронин Н.Н. 1953. Зодчество Киевской Руси. История русского искусства, 1. Москва: Изд-во АН СССР. С. 111–154.

Востоков А.Х. 1842. Описание русских и словенских рукописей Румянцевского музеума. Санкт-Петербург: типография Академии наук.

Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия, 2010. Т. IV: Назаренко, А.В. Западноевропейские источники. Москва: Русский фонд содействия образованию и науке. 

Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д., Лукомський Ю.В. 2012. Дослідження Десятинної церкви в Києві у 2007–2008 рр. Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16–19 липня 2009 р.). Київ; Чернігів: ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка. С. 130–148.

Ильин М.А. 1965. О наименовании Десятинной церкви. Советская археология, 2. С. 266–268.

Літопис руський. 1989 / переклад з давньорус. Л.Є. Махновця; відп. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро.

Радзивилловская летопись. Библиотека Академии Наук, Санкт-Петербург (РФ), 34. 5.30.

Рапов О.М. 1988. Русская церковь в IX – первой трети XII в. Москва: Высшая школа.

Карпов А.Ю. 2014. Проложное сказание об освящении Десятинной церкви (по пергаменным рукописям XIV в. из собрания РГАДА).

Карпов А.Ю. Исследования по истории домонгольской Руси. Москва: Квадрига. С. 130–143.

Козюба В.К. 2014. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис). Український історичний журнал, 3. С. 116–127.

Кучкин В.А. 1997. Княжеский помянник в составе Киево-Печерского Патерика Иосифа Тризны. Древние государства восточной Европы. 1995 г. С. 166–233. 

Назаренко А.В. 1993. Немецкие латиноязычные источники IX–XI вв. Тексты, перевод, комментарий. Москва: Наука.
 


Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ