Розграбування Десятинної церкви після взяття Києва
князями Рюриком Ростиславичем, Ольговичами та половцями
«Місяця січня в другий день <…> взятий був Київ Рюриком [Ростиславичем], і Ольговичами, і всією Половецькою землею, – і сталося велике зло в Руській землі. А такого зла не було від Хрещення над Києвом <…> Не лише один Поділ взяли й спалили, – ще Гору взяли, і митрополичу Святу Софію пограбували, і Десятинну Святу Богородицю пограбували, і монастирі всі, також ікони обдерли, а частину забрали, і хрести чесні, і посудини священні, і книги, і одяг блажених перших князів, який повішали були в церквах святих для спомину <…> Ченців та черниць старих посікли, і попів старих, і сліпих, і кульгавих, і сухих, і обтяжених, – тих усіх посікли. А деяких ченців та деяких черниць, і попів з дружинами, і киян, і доньок їх, і синів їх, – тих усіх чужинці повели до своїх наметів», – каже під 1203 роком Лаврентіївський літопис [1, стб. 418–419].
Рюрик Ростиславич – син київського князя Ростислава Мстиславича, правнук Володимира Мономаха. Після смерті батька (1167) він княжив в Овручі, багаторазово ставав київським князем (1173, 1176, 1180–1181, 1194–1201, 1203, 1203–1204, 1205–1206, 1206–1207, 1207–1210) [2, с. 294, 507, 522]. Наприкінці життя отримав Чернігів (1210), де й спочив [1, стб. 435, 438] 1212 року [2, с. 507]. Брав активну участь у боротьбі князівських угруповань Русі кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. за гегемонію в країні, перерозподіл володінь та, зокрема, престижне Київське князівство.
Літописець відзначає в Рюрика «невгамовну любов до будівництва», описуючи, як 1199 року під патронатом князя було споруджено підпірний мур на схилі Дніпра біля Видубицького монастиря в Києві [3, стб. 708–715]. Але 1203 року союзники Рюрика – князі Ольговичі (нащадки чернігівського князя Всеволода Ольговича, який помер 1146 року князем київським) та половці – піддали Київ страшному грабунку та спустошенню. Невдовзі Рюрик взяв участь у поході кількох руських князів проти половців, а після походу, через незгоду з Романом Галицьким щодо розподілу володінь, був заарештований останнім та силоміць пострижений у чернецтво. Після смерті Романа (1205) Рюрик зрікся чернецтва і продовжив політичну діяльність [1, стб. 418–420, 425–426].
Владислав Дятлов
провідний науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви
Джерела та література
1. Лаврентьевская летопись. 2001. Полное собрание русских летописей, 1 (2-е изд.), Москва: Языки славянской культуры.
2. Літопис Руський. 1989. / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця, Київ: Дніпро.
3. Ипатьевская летопись. 2001. Полное собрание русских летописей, 2 (2-е изд.), Москва: Языки славянской культуры.
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ