На кошти черниці київського Флорівського монастиря Нектарії
(княгині Наталії Борисівні Долгорукої) здійснено ремонт храму
З історичних джерел початку XVII століття відомо, що на руїнах давньоруської Десятинної церкви знаходився дерев’яний храм, відомий під назвою Миколи Десятинного. З 1605 року він перебував у руках уніатів, але після сходження на Київську митрополичу кафедру Петра Могили у 1633 році його було повернуто православній церкві. Цей дерев’яний храм простояв до 1636 року, поки не був розібраний за наказом митрополита Петра Могили, який планував будівництво нового храму.
За життя Петра Могили будівництво храму не було завершено. До кінця XVII століття були здійснені деякі перебудови: із західного боку було прибудовано дерев’яну трапезну, а східну частину було надбудовано дерев’яним ярусом, у якому було розташовано приділ на честь апостолів Петра і Павла. Також із західного боку було прибудовано дерев’яний притвор.
У такому вигляді храм простояв понад півстоліття. Вірогідно, на середину XVIII століття храм був у доволі занедбаному стані. Серйозні ремонтні роботи було здійснено 1758 року на кошти монахині Київського Флорівського монастиря Нектарії (Долгорукої).
Монахиня Нектарія (Наталія Борисівна Долгорука)
Монахиня Нектарія (Долгорукая) (при народженні – Наталія Борисівна Шереметьєва) була донькою графа Бориса Петровича Шереметьєва – воєводи за часів Північної війни (1700–1721) і одного з перших у Росії генерал-фельдмаршала (1701). Мати Наталії Борисівни – третя дружина Шереметьєва, вдова рідного дядька царя Петра І, боярина Льва Кириловича Наришкіна, Ганна Петрівна. У Бориса Петровича і Ганни Петрівни було п’ятеро спільних дітей, другою з них була Наталія, яка народилася 17 січня 1714 року. У 1730 році вона обвінчалася з князем Іваном Олексійовичем Долгоруким, обер-камергером і фаворитом царя Петра ІІ. Сім’я князів Долгоруких у той час була в зеніті своєї величі.
Після раптової смерті юного імператора Петра ІІ 19 січня 1730 року нова імператриця Анна Іоаннівна відправила новостворену сім’ю Долгоруких у заслання. Чоловіка Наталії Борисівни було страчено. Вона написала імператриці листа, у якому просила дозволити їй прийняти чернечий постриг. На руках у Наталії Борисівни було двоє малолітніх дітей, тому вона відклала свій намір про постриг до часу, коли діти виростуть.
Після одруження старшого сина Наталія Борисівна разом зі своїм молодшим сином Дмитром, який був невиліковно хворим, переїхала в Київ і в 1758 році прийняла чернечий постриг у Флорівському монастирі з іменем Нектарія.
Княгиня Наталія Долгорука в січні 1767 року написала мемуари, опубліковані 1810 року під назвою «Своеручные записки княгини Натальи Борисовны Долгорукой дочери г. фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметева», і прославилась як ктитор. Однією з її заслуг на цій ниві є пожертва на ремонт Десятинної церкви в Києві. У 1758 році її коштом було проведено капітальний ремонт храму: забито тріщину у вівтарній стіні та зроблено фасадні роботи.
Старший науковий співробітник
Науково-дослідного відділу фондів
Олег Ричок
Джерела та література
- Агеева Л. И. 2011. По следам княгини Натальи Долгоруковой: Научно-популярное издание. Киев: LPMedia.
- Ёлшин Д. Д., Ивакин Г. Ю. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы (история, археология, изобразительные источники).
- Корсаков Д. 1886. Княгиня Наталья Борисовна Долгорукая. Исторический вестник, 23, 2, с. 263–282.
- Шубинский С. Н. 1893. Долгорукова, Наталья Борисовна. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, 10а. Санкт-Петербург.
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ