За ініціативи митрополита Петра Могили розчищено фундаменти
давньої Десятинної церкви і серед них знайдено
поховання в кам’яній гробниці,
що його церковна традиція пов’язала з Володимиром Святим
Про подію збереглося кілька свідчень: 1) у виданій друком 1635 року книзі «Патерикон» (оповіді з давньоруського «Києво-Печерського Патерика», редаговані та викладені польською мовою соратником митрополита Петра Могили єпископом Сильвестром Косовим); 2) у виданій друком 1638 року книзі «Тератургима» («Чудотворці», продовження «Патерикона», складене києво-печерським ченцем Афанасієм Кальнофойським); 3) у листі митрополита Петра Могили до московського царя Михаїла Феодоровича 1640 року з повідомленням про знахідку приписуваних Володимиру Святому мощей у Десятинній церкві та в нотатках дяка Посольського наказу в Москві, якому посли Могили підтвердили факт знахідки.
У «Патериконі» (1635): «Похований [Володимир] у Києві, в церкві Святої Богородиці Десятинній, у мармуровому гробі <…> Від неї внаслідок частих спустошень Києва (зокрема, татарином Батиєм) залишився тільки шматок стоячої стіни» [1, s. 16; 2, с. 273]; «Він [Петро Могила] церкву Найсвятішої Діви <…> тепер наказав відкопати з земляних глибин і виставити її, віднайдену, на світло дня» [1, s. 181; 2, с. 607]. У «Тератургимі» (1638): «Святі мощі [Володимира], як перлину з попелу, чесно видобували серед руїн Десятинної церкви у 1635 році» [3, s. 61; 4, с. 297]. У листі Могили (1640): «[Знайдені] мною у мармуровому гробі <…> в Десятинній церкві Пречистої Богородиці київській сплюндрованій, де здавна покладені були»; у нотатках дяка: «Знайшов, мовляв, він [Могила] ті мощі у сплюндрованій церкві під спудом у [7]143 році [1635]» [5, с. 57].
Надрукований у Києво-Печерській лаврі 1674 року «Синопсис» (історія земель Русі з давніх часів до XVII ст.) повідомляв, що у лаврському Успенському соборі є глава Володимира Святого. Доля її після Другої світової війни невідома [6, с. 66, 141]. Невідомі й критерії, за якими Могила атрибутував знахідку, та будь-які інші подробиці.
Видане 1795 року «Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры» (за 160 років після події, описаної Косовим, Кальнофойським та Могилою) містить докладну розповідь про виявлення мощів Володимира Святого: нібито 1636 року митрополит, після відправи в Миколо-Десятинній церкві, що залишилася від великого давньоруського храму, помітив біля неї провалля, наказав розкопати його і знайшов дві мармурових гробниці із зовнішніми написами про поховання тут князя Володимира з дружиною Анною; відкривши гробницю Володимира, Могила узяв главу князя, яку переніс до церкви Спаса на Берестовім, а невдовзі, того ж року – до Успенського собору лаври [7, с. 80–81].
Ця історія залишала відкритим питання, сформульоване князем Іваном Долгоруким під час відвідин Києва 1810 року: «Голова его [Владимира] в лавре, часть его мощей в соборе [Софийском], а весь он где?» Практично те ж саме запитував 1816 року автор «Истории государства российского» Микола Карамзін: «Что же Петр Могила сделал с гробницами? Опять зарыл? Но где?». Через свого українського колегу Миколу Бантиш-Каменського, Карамзін дізнався від настоятеля Києво-Софійського собору протоієрея Іоанна Леванди про те, що вміщену в описі лаври 1795 року історію запозичено із зошита лаврського архімандрита Зосими. «А гробы на своем месте оставлены под землею закрытые», – спробував довершити картину подій 1630-х років київський історик Максим Берлинський в 1820 році [5, с. 49–51].
Під час розкопок фундаментів Десятинної церкви 1826 року було виявлено саркофаг з пірофілітового сланцю, де містилися кістки без голови та правиці. У «Кратком историческом описании» Десятинної церкви 1829 року було висловлено припущення, що саркофаг належав Володимиру Святому [8, с. 5–19]. Запропоновану версію піддав критиці у своїх творах митрополит Євгеній (Болховітінов) – ініціатор розкопок 1820-х років. Зокрема, встановлено, що ієрарху був знайомий нещодавно виявлений (2003) рукопис XVIII ст. з лаврської бібліотеки, котрий містив іншу версію відкриття Володимирових мощів: ніби 1632 року Могила знайшов біля давньої Десятинної церкви мармурову гробницю, у якій лежала срібна дещиця з написом про поховання Володимира та Анни; дещицю поклали митрополит Леонтій і князь Ярослав Мудрий; Могила узяв із гробниці голову Володимира й переніс до Золотоверхого монастиря, а звідти до лаври. Анахронізми, наявні в обох версіях історії відкриття мощів Володимира (дата події, згадки про дещицю, митрополита Леонтія та нібито діючу в 1630-х роках церкву на Берестовім), а також матеріал знайденого 1826 року саркофага, – вказують на безпідставність ототожнення цієї гробниці з Володимировою [5]. Згадуваний саркофаг 1935 року був перенесений з Десятинної церкви 1828–1842 років побудови (перед руйнуванням храму) до Музею українського мистецтва, а 1939 року – до Софійського заповідника [9, с. 14]. Вміст гробниці втрачений [10, с. 116].
Хоча задекларована митрополитом Петром Могилою атрибуція знайденого ним поховання Володимиру Святому не отримала підтвердження, засвідчений сучасниками Могили факт здійснення пошукових робіт щодо решток давньоруської Десятинної церкви та виявлення тут поховання, є важливою віхою в історії храму.
Владислав Дятлов
провідний науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви
Іл. 1. Давньоруський князівський саркофаг з пірофілітового сланцю, знайдений під час розкопок фундаментів Десятинної церкви 1826 р. Сучасний вигляд пам’ятки в інтер’єрі Софійського собору (публ. [9, с. 13, іл. 3, г])
Іл. 2. Вміст саркофага, знайденого під час розкопок фундаментів Десятинної церкви 1826 р. Гравюра ХІХ ст. (публ. [9, с. 10, іл. 6])
Джерела та література
1. Silvestr Kossow, еpiskop. 1635. Πατερικoν, albo Żywotyśś. Oycow Pieczarskich. Kijów.
2. Сінкевич Н. 2014. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам'ятки. Київ.
3. Athanasius Kalnofoyski. 1638. Τερατουργημα, luboCuda, ktore były tak w samym świętocudo twornym monastyru Pieczarskim Kijowskim, iako y w obudwu świętych pieczarach.Kijów.
4.Афанасий Кальнофойский. 2013. Тератургима / пер. с польс. О. Бигун. Киев.
5. Затилюк Я. 2017. Текст оповіді про «віднайдення» мощей князя Володимира Петром Могилою та його перші критики,OpusMixtum, 5, с. 47–60.
6. Жиленко І. В. 2002. Синопсис Київський, Лаврський альманах, 6 (спецвип. 2). Київ.
7. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. 1795. Киев.
8. Краткое историческое описание первопрестольной соборной Десятинной церкви. 1829. Санкт-Петербург.
9. Архипова Є.2015. Саркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція, Opus Mixtum №3, с. 7–26.
10. Дятлов В. 2015. Святой князь Владимир в истории Десятинной церкви и Киево-Печерского монастыря, Opus Mixtum №3, с. 110–118.
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ