Як лікувалися в Київській Русі?

Здоров’я – один з аспектів, що цікавили людей завжди. А як щодо давніх часів? Чи довго люди жили? Чим хворіли? Як лікувалися? Чи були лікарі та лікарні?

 Роздача за велінням Володимира Святославича хворим і вбогим різних страв, 
 що їх розвозили на возі: хліба, м'яса, риби, меду, квасу

Середньовічні медичні знання, відомі на той час хвороби, способи їх лікування, тогочасна гігієна, ліки – ці теми обговорюються істориками, медиками, культурологами, антропологами, дискутуються в тематичних інтернет-співтовариствах, а середньовічний спосіб життя відтворюється реконструкторамив численних скансенах і включається до історичних романів.

Але дізнаємося ми про це звідки?

Основним джерелом є тогочасні писемні джерела, численні археологічні знахідки, які свідчать, що саме використовувала людина в середньовіччі для зцілення, а також антропологічні, що наочно демонструють, як саме це відбувалося та які були наслідки лікування.

І

Чи була медицина в Київській Русі?

Дослідники давньоруської медицини припускають, що фахові медичні знання прийшли на Русь із Візантії, а перші уявлення про медицину поширилися стараннями грецьких ченців ще в XI–XII ст.

Теоретичні відомості про природу тіла й людини є у «Шестоднєві» Іоанна Екзарха Болгарського (Х ст.), Ізборнику Святослава (ХІ ст.), «Слові про праву віру» Іоанна Дамаскіна (ХІІ ст.), «Християнській топографії» Козьми Індікоплова (ХІІ ст.), «Толковій Палеї» (ХІІ–ХІІІ ст.), «Фізіологу» (ХІІІ ст.) та інших середньовічних творах. Це слов’янські переклади грецьких текстів і відображають вони радше уявлення візантійського суспільства, аніж давньоруського.

На основі писемних згадок було виділено кілька спеціалізацій лікарів: «лѣчцы» (терапевти), «рѣзальники», «рукодѣльники» (хірурги, травматологи), «зубоволоки» (зубнілікарі), «кровопуски»,чи«рудомети» (пускали кров), «кильні майстри» (лікували грижі), «очні» (офтальмологи), «чечуйні» (проктологи) та ін., хоча хронологія таких термінів дуже виходить за рамки власне домонгольської Русі і стосується радше пізнішого часу.

З давньоруських текстів домонгольського часу – Правди Руської, Ізборника Святослава 1076 р. та Києво-Печерського патерика – відомі згадки про лікарів, які діяли, очевидно, офіційно і брали платню за свої послуги, яку і засвідчують джерела – «а лѣтцю (лікарю)мъзда». Однак уточнень щодо їхньої спеціалізації немає.Києво-Печерський патерик містить відомості і про іноземних лікарів (вірменина, сирійця), а також просто згадку про «іновірних» лікарів, яка передбачає, що вони були іноземцями.

А от щодо народних цілителів спеціалізацію давньоруські писемні джерела таки засвідчують, згадуючи такі категорії цілителів – «волхви», «чародії», «зелейники».

Ще одним різновидом лікарів є монахи-цілителі, про яких згадує Києво-Печерський патерик. Вони покладалися на Боже провидіння і намагалися допомагати здебільшого молитвами, а також опікувалися хворими, які втратили працездатність, у спеціальних монастирських притулках.

Далі буде…

Наталя Хамайко,
провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви