Київський митрополит Петро Могила
забирає від уніатів Софійський собор
і церкву Миколи Десятинного
Наприкінці XVI століття Київську митрополичу кафедру обіймав Михаїл Рогоза (1589–1599). У 1596 році він став одним з тих православних ієрархів, які прийняли Берестейську унію, укладену з метою приєднання частини Православної церкви, що знаходилась у Речі Посполитій, до Римсько-католицької церкви, але зі збереженням візантійського обряду. Так була створена Руська унійна церква, яку згодом назвали Греко-католицькою. Наступником Михаїла Рогози на київській, уже уніатській, кафедрі став Іпатій Потій (1599–1613), який до того був єпископом Володимирським і Берестейським. І саме Іпатій Потій, разом з Луцьким єпископом Кирилом Терлецьким, був одним з головних ідейних натхненників церковної унії з Римом. Після Іпатія Потія Київську уніатську кафедру обійняв Йосиф Вельямін-Рутський (1613–1637).
Перехід в унію православного Київського митрополита мав би означати і перехід в унію всіх храмів та монастирів Київської єпархії. Але на практиці це було не так: наприклад, Києво-Печерський і Михайлівський Золотоверхий монастирі зберігали вірність православ’ю. А ось Софійський собор – кафедральний храм київських митрополитів став уніатським. Водночас у підпорядкуванні уніатського митрополита перебували й більшість інших київських храмів. Так, документи початку XVII століття згадують про функціонування церкви Миколи Десятинного, яка, вочевидь, також у 1605 році перебувала в підпорядкуванні уніатського митрополита.
Після переходу Михаїла Рогози в унію православного єпископа в Києві не було до 1620 року. Відновлення православної ієрархії Київської митрополії стало можливим у цьому році завдяки сприянню гетьмана Петра Сагайдачного. Він умовив Єрусалимського патріарха Феофана ІІІ, який тоді проїжджав через Україну, рукопокласти для Київської митрополії єпископів. Патріарх Феофан таїнство хіротонії здійснив над сімома кандидатами, на Київську кафедру ним був поставлений Іов Борецький (1620–1631), до того архімандрит київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Після смерті митрополита Іова його наступником на кафедрі став Ісая Копинський (1631–1640, фактично до 1633), до того єпископ Смоленський і Чернігівський. Своє свячення від того ж таки патріарха Феофана у 1620 році він отримав на Перемишльську кафедру, але через невизнання польським урядом на цій кафедрі ніколи не перебував.
У 1633 році митрополит Ісая, за вказівкою польського уряду, поступився Київською кафедрою митрополиту Петру Могилі, який її обіймав до самої своєї смерті в 1646 році. Єпископське свячення Петра Могили відбулось у Львові у Свято-Успенській братській церкві. Вочевидь, тому, що рукопокладення його в Києві було неможливим через те, що на той час київський Софійський собор перебував у занедбаному стані і знаходився в руках уніатів. В’їзд нового митрополита до Києва було призначено на 7 липня і на цей же день було призначено й нове освячення Софійського собору. Повернення храму православним було здійснене прибічниками Петра Могили за кілька днів до його в’їзду в Київ. Так, 2 липня православні Києва, користуючись привілеєм польського короля Владислава IV Вази на повернення Софії Київської, відібрали в уніатів собор, а разом з тим православним були повернуті й інші храми в околиці Софійського собору. Серед них була й церква Миколи Десятинного.
Церква Миколи Десятинного на той час була невеликим дерев’яним храмом, що розташовувався на руїнах давньоруського собору або в безпосередній близькості до них. Після повернення православним цей храм проіснував не довго, уже1636 рокуйого було розібрано за наказом того ж таки Петра Могили. Саме 10 березня цього року датується протестація уніатського Київського митрополита Йосифа Вельяміна-Рутського, у якій він говорить про те, що митрополит Петро Могила самовільно відібрав у нього Миколаївську церкву і наказав її розібрати. З цієї протестації стає відомопро статки Миколаївської церкви, адже митрополит Йосиф говорить про вивезення з неї скарбів на сто тисяч злотих, що, вірогідно, є перебільшенням.
Також варто зауважити, що наказ розібрати, а не реставрувати існуючу Миколаївську церкву, був певною хитрістю з боку митрополита Петра – у такий спосіб він відхиляв претензії уніатів на повернення храму. Замість розібраного дерев’яного храму згодом було споруджено новий кам’яний.
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила (1633–1646)
Уніатський митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Йосиф Велямин-Рутський (1614–1637)
Джерела та література
1. Ёлшин, Д. Д., Ивакин, Г. Ю. 2010. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы (история, археология, изобразительные источники). Rythenika,9, с. 74–109.
2. Жиленко, І. В. 2011. Записки святителя Петра Могили. Жиленко І. В. Життєпис святителя Петра Могили. Київ, с. 7–27.
3. Никитенко, Н. Н. 2008. Святая София Киевская. Киев.
4. Флоря, Б. Н. 2008.Западнорусская митрополия. Православная энциклопедия, XIX: Ефесянам послание – Зверев. Москва, с. 612–615.
Провідний науковий співробітник
науково-дослідного відділу виставкової роботи
Олег Ричок
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ