Як лікувалися в Давній Русі? (II)

Submitted by admin on Wed, 04/01/2020 - 20:39
 Радзивіллівський літопис (арк. 104, зв.)
 Прихід новгородця в Чудську землю до чарівника з проханням поволховати йому 
 і волхованння чарівника (1070-і рр.).
 "В си бо лета приключися некоему новгородцю прийти в Чюдь, и прииде кудеснику, 
 хотя волхованиа от него... Новгородцю же седящю на празетоя же храмины, 
 кудесник же, лежаще, оцепев, и шибеимбес".

 

ІІ

Волхви і знахарі

Серйозна хвороба, що становила загрозу життю людини, означала можливий перехід у потойбічний світ, де, за християнським ученням, душа людини отримувала місце відповідно до своїх мирських вчинків. Навіть не обговорюючи почуттів родичів чи близьких хворого, варто зазначити, що смерть знаменувала насамперед втрату члена родини: глави сім’ї / годувальника, матері / дружини, дитини / спадкоємця з усіма подальшими соціальними наслідками. Втрата життя чи працездатності робітника значною мірою впливала на стан і ведення господарства. Але послуги фахових лікарів, очевидно, були доступні не всім, натомість знахарство видавалося набагато демократичнішим.

«А ми якщо й легко захворієм, то зелейників і волхвів додому до себе приводим»

Дослідження феномену хвороби в середньовічній Європі виявило міфологічні витоки традиційних уявлень про походження хвороб: чаклунство, пристріт, злих демонів, нечистих мерців, персоніфікованих образів хвороб тощо.У цьому випадку хвороба сприймалась, як напасть, нещастяабо навіть чиясь зла воля.

Усе це, очевидно, спонукало шукати шляхів порятунку зі складної ситуації не в лікаря, а у «відповіднішого фахівця», що й засуджують церковні тексти.

«А ми сьогодні, хоча й легко захворієм (чи жінка, чи дитина), то, полишивши Бога – лікаря душі й тілу, шукаємо проклятих баб-чарівниць, наузів і слова спокусливі слухаємо, які говорять нам ті, хто нав’язує наузи [1] (що відповідає диявольській спокусі), щоб бісове дитя бісом же вигнати. О горе нам, спокушеним бісами і поганими бабами».

Заборони на подібні дії були зафіксовані й законодавчо. В уставі князя Володимира Святославича «Про десятини і церковних людей» і в розширеній редакції Устава князя Ярослава Володимировича «Про церковні суди» знаходимо статті про «ведство, урекание, узлы, зелье» з накладенням на винного відповідних штрафів.

Утім, насправді серйозною провиною, як це уявляється нам після фільмів про спалення відьом, такі дії не вважалися. Показово виглядає стаття з Устава князя Ярослава Володимировича «Процерковні суди», яка передбачає покарання.

«Якщо жінка буде чарівниця, наузниця, чи волхва, чи зелейниця, чоловік, виявивши [це] покарає її, але не розлучиться».

 

Далі буде…

 

Наталя Хамайко,
провідний науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви

 

[1] вузли, нав’язування, зав’язування.

Категорию: