Як лікувалися в Давній Русі? (ІІІ)

Submitted by admin on Mon, 04/06/2020 - 20:43
 Радзивіллівський літопис (арк. 105, зв.)

 Підтримка Глібом Святославичем новгородського єпископа,
 який закликав народ вірити хресту, а не волхву (1070-і рр.)

 «Епископ же, вземкрест и облокся в ризы, и ста, рек:
 “Иже кто хощеть веруяти волхву... аще кто веруеть кресту, то за ньидеть"»

Християнський погляд на хворобу

Запровадження християнства 988 року князем Володимиром Святославичем не лише стало поворотним моментом у віруваннях тогочасних людей, але й вплинуло на їх культурний та цивілізаційний шлях. Цей акт долучив Русь не тільки до церкви, але й до писемності й науки. А нове християнське вчення відкидало давні звичаї, що суперечили християнському світосприйняттю. Відповідно, на зміну народній лікувальній практиці мала би прийти інша, яка б не вступала в протиріччя з християнською догмою, але заміcтила б її на цьому поприщі.

Різниця між язичницьким і християнським осмисленням хвороби міститься в етичній площині: вона зумовлена тим, що християнство проголошує «свободу вибору між праведною і неправедною поведінкою». Християнство вносить у розуміння хвороби принципово нові риси: хвороба починає сприйматися відтепер як покарання за гріх і пояснюватися Божим гнівом.Приблизно таку ж модель світосприйняття можна знайти і в давньоруських джерелах.

Заборони ходити по допомогу до чародіїв, волхвів, зелейників зафіксовані в численних церковних повчаннях. Вони включалися до церковних проповідей і розтлумачувалися церковними настановами в руслі «путівника до спасіння» шляхом слідування взірцям християнської ідеології і моралі. Так, наприклад, у «Слові святого Іоанна Златоуста про тих, хто лікується в хворобі волхвованням і наузами [1]» доволі розлого, з філософської точки зору, пояснюється сутність розуміння хвороби як покарання за гріхи:

«Коли внедугу люту впадеш і багато хто прийде до тебе умовляти піти – одні до чарівників, інші до волхвів – ти ж, сподіваючись на Бога, терпи, знаючи, що ці муки вінець тобі приносять і позбавляють від майбутніх мук, якщо будеш лежачі в хворобі, дякувати Богові. Заради чого ж ми звемося християнами і сповідаємося Христу, а не йдемо до ворогів божих – волхвів і чародіїв, адже вони вороги божі? Краще вже померти, ніж до ворогів Бога йти! Яка користь тіло цілити, а душу губити? Яке придбання тут прийняти малу розраду, а там посланим бути з бісами у вічний вогонь?».

Для людей середньовіччя з їхньою багато в чому міфологічною свідомістю важливо було пояснити прийнятну для християнства модель поведінки і буквально по пунктах перерахувати недозволені практики і водночас замінити їх на дозволені. Очевидно, саме тому така велика кількість дидактичної літератури поширювалася з приходом християнства.

Церковні повчання часто безапеляційні в моделюванні алгоритму дії:

«А коли нам Бог яку-небудь хворобу дає, чи дружині, чи дітям, чи робітникам, то покличте попів, щоб проказали молитви цілющі, які Бога закликають».

Очевидно, усвідомлюючи, що ефект зцілення може бути досягнуто не в усіх випадках, автор робить акцент на суті християнського вчення:

«а якщо тіла не позбавить від смерті, оскільки смертним є всяке тіло людське, то душу позбавить від вічних мук»

Але в бажанні одужати людина все ж, як правило, звертається до лікаря, тож останньою засторогою виступає ремарка:

«на язиці поперед лікаря май молитву».

Наталя Хамайко

 

Далі буде.

 

[1] Вузлами, зав’язуваннями.


 
 
Категорию: