Як лікувалися в Давній Русі? (VІ)

Змійовик Володимира Мономаха («Чернігівська гривня»),
знайдений місцевими жителями в 1821 році на річці Білоус недалеко від Чернігова.

Вважається, що він належав Володимиру Мономаху,
який полював у цих місцях і, ймовірно,загубив медальйон

Амулети

Християнське суспільство однозначно асоціює «своє» з християнською його частиною, де існують Бог, Богородиця, святі, церкви, молитви й реліквії, де є теологічне пояснення хвороби і способи зцілення, прописані в повчаннях книжників. Персоніфіковані образи яскраво проявляються в численних замовляннях, у яких на допомогу людині в боротьбі з хворобою приходять християнські святі. Для віруючих вони виступають чудотворцями, від волі й сили яких залежить майбутнє вирішення складної ситуації, у яку потрапляє людина.

У таких випадках не тільки святі реліквії, але й предмети особистого благочестя – хрестики, образки, амулети, які потрапляють на Русь разом з християнською вірою, – виявляються не стільки символом віри, як божественним захистом від нечистої сили, надзвичайно широко розповсюдженим у Візантії.

Змійовики

Об’ємна література присвячена так званим амулетам-змійовикам. Найчастіше їхносили як підвіски, з одного боку яких містилося зображення святого, а з другого – образ жіночого божества, оточеного зміями, які обрамлюють обличчя або навіть заміняють їй руки й ноги. Спільним мотивом таких амулетів завжди виступає не тільки зміїна композиція, але й грецький напис – закляття або молитва. Спочатку вони з’являються у візантійському середовищі, існуючому в рамках традиційних міфологічних уявлень середньовіччя, як синтез архаїчних греко-римських уявлень про хворобу як прояв злої сили і могутніх чудодійних властивостей християнських святих. На давньоруських територіях змійовики з’являються після прийняття християнства, швидко завойовують популярність і починають виготовлятися вже безпосередньо на місці.

Спершу такі амулети пов’язували з хворобами утроби (матки) та жіночими кровотечами. Однак змійовик, виявлений поблизу ріки Білоус під Черніговом і приписуваний Володимиру Мономаху, містить напис «Г[оспод]и помозирабоу своєму Василию, амин», що змушує переглянути ідею про хвороби матки, сприймаючи змійовик як захист усієї утроби. Дж. Спаєр, проаналізувавши численні варіанти написів на змійовиках, запропонував також пояснення, що histera, або ж «дна» у слов’янському варіанті, означає заклинання хвороби, яка повинна ніби «повернутися в матку», тобто у свій зародковий стан.

Різноманіття форм і образів давньоруських змійовиків дає зрозуміти, що уявлення тогочасного суспільства передбачали розгалужену специфікацію таких амулетів, очевидно, пов’язуючи її у своїй свідомості зі «специфікацією» святих, яких призивали на допомогу в різних випадках.  

Образки

Магічну специфікацію виявляли і простіші натільні образки, зображення яких відтворювали існуючу на той час іконографію святих. Археологи помітили, що іконки трапляються в археологічних шарах на порядок рідше, ніж натільні хрестики. У такому контексті такі знахідки можуть виступати вже не тільки маркерами християнізації суспільства, але й маркерами розповсюдження певних культів святих, носіння образків яких закликало на допомогу їхню чудодійну силу.

Серед давньоруських артефактів відомі образки Христа, Богородиці, св. Миколая, Федора Стратилата, Федора Тирона, Василія Великого, Георгія, Дмитра Солунського, Козьми і Даміана, Бориса і Гліба, Микити-бісогона, Архангела Михаїла, апокрифічних Архангела Сихаїла зі св. Сисинієм, ін. та цілого ряду біблійних і апокрифічних сюжетів. Наразі достеменно пояснити, які функції захисту приписувалися кожному образу, складно, однак у деяких випадках такі деталі можна прояснити.

Широко відома апокрифічна легенда про Микиту, який побив диявола. У молитві до св. Микити звучить формула захисту від ран, хвороби, демонів. Водночас серед археологічних матеріалів відомі натільні іконки з образом св. Микити, який б’є біса, частина з яких може належати домонгольськомучасу. Зокрема, одна така іконка була знайдена на Старокиївській горі розкопками В. Хвойки 1907–1908 років.

У новгородських берестяних грамотах № 734 (40–60-і рр. XII ст.), № 715 (XIII ст.) і № 1022 (друга половина XII ст.) виявлено заговори від лихоманки зі згадкою ангела Сихаїла та Богородиці. Це так звана «Сисинієва молитва» від трясовиць, апокрифічна за своїм походженням легенда, що перетворилася на замовляння, у якому ангел Сихаїл і св. Сисиній перемагають персоніфіковані форми хвороби у вигляді дів, дочок царя Ірода. У варіанті грамоти № 715 ця молитва представлена заступництвом не Сисинія і Сихаїла, а Богородиці, яка була особливо популярною в народі заступницею і помічницею в молитвах. Іконки з богородичними сюжетами розповсюджені найширше серед археологічних матеріалів домонгольського часу, а іконка з архангелом Сихаїлом і св. Сисинієм походить із шару городища Кам’яне середини ХІІІ ст. Ці факти ілюструють поширення відмінного від молитви способу цілительства – християнського замовляння, у якому поряд зі словесною магією містилося звернення як апокрифічних, так і канонічних персонажів християнської релігії.

Далі буде…

Наталя Хамайко,
провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви