Розграбування церков Києва, у тому числі й Десятинної,
військами князя Мстислава Андрійовича, сина володимиро-
суздальського князя Андрія Юрійовича (Боголюбського)
«Взяття в полон дружини і сина Мстислава Ізяславича військом Мстислава Андрійовича». Мініатюра з Радзивиллівського літопису
У 1168 році проти князя Мстислава Ізяславича з волинської гілки Мономаховичів, який посів київськийпрестол у березні 1167 року, склалася потужна коаліція. Організатором походу виступив суздальський князь Андрій Юрійович (Боголюбський). Він прагнув змістити Мстислава Ізяславича з Києва, а його сина Романа з Новгорода. Андрій Боголюбський сам волів впливати на розподіл уділів Київської землі і претендував на контроль над Новгородською землею.
Андрій Боголюбський участі в поході не брав.Узимку 1169 року під командуванням його сина Мстислава Андрійовича, якому допомагав досвідчений суздальський воєвода Борис Жидиславич, суздальське військо в союзі з полками 11 князів виступило на Київ. У поході брали участь: молодші брати Андрія Боголюбського, Гліб Юрійович Переяславський і Всеволод Юрійович (майбутній ВсеволодВелике Гніздо), їхній племінник Мстислав Ростиславич; князі смоленської гілки Мономаховичів: Роман Ростиславич Смоленський, Рюрик Ростиславич Овруцький, Давид Ростиславич Вишгородський і Мстислав Ростиславич (місце князювання не названо); молодші Ольговичі: Олег Святославич Новгород-Сіверський, Ігор Святославич Курський і Путивльський (майбутній учасник походу на половців і герой «Слова о полку Ігоревім»); Володимир Андрійович Дорогобузький. Командування здійснював син Андрія Боголюбського Мстислав Андрійович. У складі війська перебували контингенти з інших міст Володимиро-Суздальської землі: у літописізгадуються ростовці, володимирційсуздальці; а також полочани, які були союзниками Ростиславичів, і муромці з рязанцами, які були союзниками Андрія.Святослав Всеволодович чернігівський, старший у гілці Ольговичів, участі в цій коаліції не брав, оскільки сам прагнув зайняти київський стіл, а самого Андрія Боголюбського не визнавав як старшого в руських землях.
Союзниками київського князя Мстислава на той час були – галицький князь Ярослав Осмомисл (безпосередньої участі в конфлікті не брав), сини самого Мстислава: Роман, який правив у Новгороді, і Святослав, що залишився замість батька на Волині, Іван Юрійович Туровський з братами, ВсеволодовичіГороденські, а також брат Андрія Боголюбського Михайло Юрійович, що правив в Городці-Остерському.
На початку березня об’єднане військо підійшло до Києва з боку Вишгорода і стало, за словами літописця, на Дорогожичах під святим Кирилом (Кирилівський монастир), а на другий тиждень обступило місто і взяло його в облогу. Князь Мстислав Ізяславич київський опинився в осаді в дуже невигідній ситуації, бо перед тим послав частину дружини і союзних йому чорних клобуків у Новгород на допомогу своєму сину Роману. Війська ж союзників Мстислава до Києва підійти не встигли.Місто було взято в результаті кількаденної облоги 12 березня 1169 року, після того, як київський князь Мстислав Ізяславич з частиною дружини залишив місто.
«Мстислав тим часом заперся в Києві, [а кияни] билися з городських стін. І була битва завзята повсюди, і знемагав Мстислав у городі, а берендичі і торки обманювали Мстислава. І стояли [князі] три дні біля города, і зійшла [з висот] усіх князів дружина [горою] Юрковицею, і ринули вони до них, [киян], униз, у тил Мстиславу почали стріляти. Мстиславу ж стала дружина мовити: “Чого ти, княже, стоїш? Поїдь із города. Нам їх не перемогти”»[Махновець 1989, с. 295].
Київ два дні піддавався небаченому доти спустошенню.Не було зроблено винятку ні для кого: ані для жінок, ані для дітей. У полон потрапили княгиня і син Мстислава Ізяславича, його бояри і дружинники – «а кнѧгъıню ѥгоӕша. и сн҃аѥго и дружину ѥгоизъимаша»[Лаврентьевская летопись 1961, стб. 354].
З приголомшливою силою літописець передає трагічну подію: «І грабували вони два дні все місто – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх»[Махновець 1989, с. 295].
З Києва переможці вивезли не тільки приватну, але й церковну власність,забрали ікони, книги, ризи, дзвони, інше майно: «…и весь Къıѥвъ пограбиша . и церкви .. и манастъıрѣ . за . г҃ . дн҃и» [Лаврентьевская летопись 1961, стб. 354],«и взѧшаимѣньӕ множьство .. и црк҃виѡбнажишаиконами и книгами . и ризами и колоколы, и всѧст҃нивзата» [Ипатьевская летопись 1962, стб. 545].
На третій день місто було підпалено. Від пожеж постраждали київські церкви і Печерський монастир.«Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої Богородиці оберіг його од такої біди. І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози безперестаннії» [Махновець 1989, с. 295].
Літописець зазначив, що вперше в історії князівських міжусобиць Київ не тільки був взятий приступом, але й нещадно підданий грабунку та руйнуванням. «[кнѧзь Мстислав Андрѣєвич] с братьєю своєю взѧшаКъıєвъ . ѥгож̑ не бъıлоникогдаже» [Лаврентьевская летопись 1961, стб. 354].
Андрій Боголюбський, усунувши з Києва Мстислава, не зайняв київського столу, а передав правління молодшому братові Глібу Юрійовичу Переяславському.Історики по-різному оцінюють цю подію, однак визнають, що вона була непересічним епізодом в історії Київської держави і стала ключовою в подальшому політичному розходженні Південної і Північної Русі [Pelenski 1987, р. 314–316].
Джерела та література
Лаврентьевская летопись. 1961. Полное собрание русcких летописей, 1. Москва.
Ипаmьевская летопись.1962. Полное собрание русcких летописей, 2. Москва.
Махновець, Л. Є. (перекл.). 1989.Літопис руський. Київ.
Толочко, О. П., Толочко П. П. 1998. Київська Русь. Україна крізь віки, 4. Київ.
Пятнов, А. П. 2003. Киев и Киевская земля в 1167–1169 г. Древняя Русь. Вопросы медиевистики, 1 (11), с. 14–23.
Pelenski, J. 1987. The Sackof Kievof 1169: Its Significance for the Succession to Kievan Rus'. Harvard Ukrainian Studies, 11: 3–4, p. 303–316.
Провідний науковий співробітник Наталя Хамайко,
науковий співробітник Андрій Чекановський,
науково-дослідного відділу історико-
археологічних досліджень МІДЦ
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ