Смерть дружини Володимира візантійської царівни Анни,
яку поховали в кам’яному саркофазі в Десятинній церкві
Дружина Володимира Святославича візантійська принцеса Анна, згідно з «Повістю минулих літ» прибула в Київ після хрещення князя з почтом священиків і церковними святинями:
«Володимир же, взявши цесарицю [Анну], і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі» [Махновець 1989, с. 65].
У літописній оповіді про хрещення князя Володимира постать Анни посідає помітне місце. Подібно до біблійної «жони доброї», вона грала благодатну роль у перетворенні князя на щедрого на милостиню й мудрого християнського правителя [Назаренко 2001, с. 49].
Імператори Василій II і Костянтин VIII переконують візантійську царівну Анну щодо збереження миру з Руссю стати дружиною князя Володимира Святославича, який дав згоду прийняти християнство [Радзивіллівський літопис, 61 зв.]
Сирійський історик ХІ ст. Ях’я Антиохійський повідомляв, що Анна брала активну участь у поширенні християнства на Русі, побудувавши багато церков [Розен 1883, с. 197]. Її роль у становленні нової віри засвідчує і згадка імені Анни в церковному «Уставі Володимира», де підкреслено, що князь за взірцем візантійського номоканона в спільній думці з княгинею – «сгадав аз з своєю княгинею Анною» – дає правила у справах церковних:
«По томь разверзъше гре||цьскrи номоканонъ | и wбрhто-хомъ в’ немь, | wже не подоба~ть си|хъ соудовъ и т#жь кн(я)зю соудити, ни бо|"ромъ ~го, ни соудь|"мъ. И "зъ, съгада|въ съ сво~ю кн#ги|нею съ Анною и съ сво|ими дhтми, дал || ~смь тr соудr ц(е)рква|мъ, митрополитоу | и всhмъ пискоупи#|мъ по Роусьскои землї» [Щапов 1976, с. 23].
У 6519 році [1011], за 4 роки до смерті князя Володимира, літопис повідомляє: «Преставилася цесариця Володимирова Анна» [Махновець 1989, с. 74]. Припускають, що через політичні причини вже із середини ХІ ст. ім’я Анни не згадується в джерелах [Назаренко 2001, с. 449–450]. Лише Титмар Мерзебурзький († 1018) у розповіді про смерть князя Володимира повідомляє про місце поховання царівни (так її називали літописи): «он <…> умер глубоким стариком и похоронен в большом городе Киеве в церкви мученика Христова Климента рядом с упомянутой своей супругой, [так что] саркофаги их стоят на виду посреди храма» [Назаренко 1993, с. 141]. Десятинну церкву він називає церквою святого Климента за найвідомішими реліквіями, які в ній зберігалися – мощами святого, що їх привіз Володимир з Корсуня.
Про саркофаг Володимира з літопису відомо, що він був мармуровий. Яким був саркофаг Анни, писемні джерела не згадують. Тільки у двох випадках згадок князівських поховань у Десятинній церкві літописець повідомляє, з чого були зроблені княжі гробниці (другий запис стосувався сина Ярослава Мудрого Ізяслава Ярославича). Свідчення про два мармурових саркофаги, відкриті в Десятинній церкві, з’явилися лише наприкінці XVIII ст. (1795 р.) у «Короткому описі Києво-Печерської лаври», що його приписують Самуїлу Мисливському. Там ідеться про знаходження Петром Могилою начебто двох мармурових гробів, які нібито за наявними на них написами були ідентифіковані з похованнями князя Володимира та його дружини Анни [Краткое 1795, с. 80–81]. Але сумнівність походження цієї інформації не дозволяє вважати її достовірним історичним джерелом [Архипова 2002, c. 61–66; Затилюк 2017, с. 47–60].
Під час археологічних досліджень Десятинної церкви у ХХ – на початку ХХІ ст. неодноразово знаходили як фрагменти, так і цілі кам’яні саркофаги. Два з них з овруцького пірофілітового сланцю тепер експонуються в Національному заповіднику «Софія Київська». Цілих мармурових саркофагів під час розкопок церкви виявлено не було, але знайдені їх уламки. Cкупчення фрагментів мармурового саркофага було відкрито у південно-західній частині церкви під час розкопок 1939 року.
Фрагменти мармурових саркофагів з розкопок Десятинної церкви
Вивчення та зіставлення цих фрагментів з існуючими аналогіями мармурових саркофагів, у яких ховали правителів і представників духівництва у Візантії та країнах її культурного впливу, у тому числі із саркофагом князя Ярослава Мудрого, дали можливість відтворити вигляд розбитого саркофага. Це був великий саркофаг такого самого розміру (завширшки понад 120 см), як і софійський саркофаг. Він мав форму будинку зі двосхилим віком і акротеріями, прикрашеними хрестами і був витесаний з монолітних блоків проконеського мармуру. Фронтони віка прикрашали хрести з пагонами плюща і хризмою в лавровому вінку, а схили – рослинні орнаменти й хрести в прямокутних панно. Тотожність цих саркофагів свідчить, що до Києва наприкінці Х – у першій половині ХІ ст. було привезено кілька таких гробниць. Хто саме був похований у саркофазі з Десятинної церкви, напевно невідомо. Виходячи з повідомлення літописця про поховання в такому саркофазі саме Володимира, найвірогідніше, що це його саркофаг. Водночас не виключено, що знайдені фрагменти походять не від одного, а від двох подібних саркофагів, один з яких, зважаючи на статус і походження Анни, найвірогідніше, мав такий самий вигляд [Архипова 1996, с. 65–67; Архипова 2015, с. 15–23].
Саркофаг князя Володимира Святославича (торцева і поздовжня стінки). Межа Х–ХІ ст. Мармур. Реконструкція Є. Архипової
О. Толочко припускає, що з виникненням спільного вшанування св. Володимира й Ольги, саркофаг Анни, що стояв поряд із саркофагом Володимира, могли ототожнювати з ракою Ольги [Толочко 2016, с. 124–125].
Єлизавета Архипова
заступник директора з наукової роботи,
Андрій Чекановський
науковий співробітник
науково-дослідного відділу історико-
археологічних досліджень МІДЦ
Джерела та література
Архипова Є. 1996. Архітектурний декор та саркофаги Десятинної церкви. Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. Київ, с. 61–67, 118–130.
Архипова Е. 2002. Саркофаг князя Владимира Святославича: вымысел и реальность. Киевский альбом. Исторический альманах, 2, с. 61–66.
Архипова Є. 2015. Саркофаг князя Володимира Святославича. Opus mixtum, 3, c. 7–26.
Затилюк Я. 2017. Текст оповіді про «віднайдення» мощей князя Володимира Петром Могилою та його перші критики. Opus mixtum, 5, с. 47–60.
Краткое 1795. Краткое историческое описание Киево-Печерской Лавры / Издание второе, против перваго исправленное и некоторыми достопамятностями умноженное. Киев.
Махновець Л. Є. (перекл.). 1989. Літопис руський. Київ.
Назаренко А. В. 1993. Немецкие латиноязычные источники IX–XI веков. Тексты, перевод, комментарий. Москва.
Назаренко А. В. 2001. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX–XII вв. Москва.
Розен В. Р. 1883. Император Василий Болгаробойца. Извлечения из Летописи Яхъи Антиохийского. Санкт-Петербург.
Толочко А. П. 2016. Рака княгини Ольги в Десятинной церкви. Сугдейский сборник, VI: Материалы VI Судакской международной научной конференции «Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре» (г. Судак, 19–22 сентября 2012 г.). Киев, с. 117–127.
Щапов Я. Н. 1976. Древнерусские княжеские уставы ХІ–XV вв. Москва.
Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ