|
Територія нинішнього Старого Арсеналу відігравала важливу роль у формуванні топографічної структури Печерська як окремого району середньовічного Києва. З писемних джерел відомо, що наприкінці XVI – на початку XVIII ст. тут розташовувався Вознесенський дівочий монастир, згадуваний під назвою Дівочого печерського монастиря. Точна дата заснування монастиря невідома, проте його утворення пов’язується з ім’ям архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького (1599–1624).
Монастир зображено на двох планах XVII ст. – Афанасія Кальнофойського 1638 року та Івана Ушакова 1695 року.
Монастир згадується в «Описі України» Гійома де Боплана (1630–1647), а його детальний опис залишив Павло Алеппський, який подорожував по Україні в 1654–1656 роках.
Ігуменею монастиря тривалий час була Марія Магдалина Мазепина
За ігуменства Марії Магдалини на території монастиря велося кам’яне будівництво. У 1701–1705 роках були споруджені муровані Вознесенська п’ятибанна церква, трапезна, дзвіниця та стіни зовнішньої огорожі монастиря. Є також дані, що Вознесенський монастир був культурним і духовним осередком: при монастирі діяла школа для дівчат й існувала добре відома свого часу гаптарська майстерня. У 1706 році почалося будівництво нової Печерської фортеці. У зв’язку із цим 1711 року монастир було переведено на Поділ і об’єднано з Флорівським. Вознесенська церква ще деякий час використовувалась як парафіяльний храм до будівництва нинішньої споруди Арсеналу. У 1727 році тут було розміщено цейхгауз для зберігання інженерного та артилерійського обладнання, а наприкінці 60-х років XVIII ст. – артилерійський двір з підземним пороховим льохом.
Старий Арсенал першим у Києві був зведений у стилі класицизму. Через властивості місцевої глини цегла, з якої його збудували, мала жовто-бурштиновий відтінок, тому Арсенал називали порцеляновим. Саме під час його будівництва у 1798 р. були розібрані останні кам’яні споруди колишнього Вознесенського монастиря. У 30-х роках ХІХ ст. Стара Печерська фортеця повністю втратила свою оборонну роль і перетворилася на виробничо-складський комплекс. Упродовж наступних років більшість в’їзних брам цитаделі було розібрано, а у валах зроблено прорізи для прокладання вулиць, проходів і навіть залізничної колії. Під час Другої світової війни частину Арсеналу було зруйновано вибухом. Після війни дах і внутрішні цегляні колони в західній, південній і східній частинах будівлі було розібрано, а натомість споруджено систему сталевих ферм зі скляним дахом для створення відкритого простору виробничого призначення. У цей період на території Арсеналу з’явилися також допоміжні споруди. У 1979 році комплекс Арсеналу з прилеглою територією отримав статус пам’ятки архітектури та військової інженерії. Із січня 1951 й до кінця 1990-х років Арсенал перебував у відомстві Міністерства оборони. Тут функціонував Київський ремонтний завод. У 2000 році з’явилась ідея передати Арсенал для створення закладу культури і мистецтва. За ініціативи президента України Віктора Ющенка, згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 49-р від 3 березня 2005 року, було створено культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал».
На сьогодні Старий Арсенал – історико-архітектурна пам’ятка державного значення на заповідній території Старої Києво-Печерської фортеці й головний об’єкт Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал». Будівля прямокутна в плані (168 × 135 м), із заокругленими наріжжями. У внутрішньому подвір’ї є чотири брами, які розташовані по осі фасадів.
Археологічне вивчення території «Мистецького арсеналу» розпочалося 2005 року в зв’язку з рішенням про створення тут музейного та культурного центру. Дослідження цієї території здійснювали Архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Гліба Івакіна упродовж 2005–2009 рр. Вони охопили насамперед внутрішнє подвір’я Арсеналу. За масштабами польових робіт, а також за обсягами отриманої історико-топографічної та археологічної інформації ці розкопки можна вважати безпрецедентними для пізньосередньовічної археології Києва. Загальна площа розкопів 2005–2007 років сягала близько 23,5 тис. м². У 2006 році вивчалися ділянки всередині будівлі, наступного року – об’єкти в підвальних приміщеннях та на прилеглій території. У 2008 році здійснено фіксацію фортифікаційних конструкцій. У 2009 році проводилися розкопки на ділянках внутрішнього подвір’я, що не були розкопані 2005 р. Досліджений на території внутрішнього подвір’я культурний шар відноситься до кількох хронологічних горизонтів. Перший з них, верхній, пов’язаний зі спорудженням Арсеналу, датується XVIII–XIX ст. Наступний – поховання навколо Вознесенської церкви (понад 270), що належать як до монастирського цвинтаря, так і до парафіяльного храму. Здебільшого це звичайні поховання в ґрунтових ямах та дерев’яних трунах, рідше – поховання на цегляних викладках та в склепах. Усередині Вознесенського храму визначено належність тільки одного похованого – київського військового губернатора (1736–1737), генерал-майора Семена Івановича Сукіна. Від церкви залишилися тільки фундаментні рови. Храм був підпрямокутним, із трьома апсидами та з напівциркульною конструкцією із заходу. Його загальні розміри становили 38,7×24,0 м. Мурування in situ збереглося лише на ділянці південного приділу храму, де було виявлено невелике квадратне (185×190 см) підвальне приміщення. З Вознесенським монастирем пов'язані об’єкти різного розміру і призначення – будівлі, льохи, господарчі ями. Вони розміщуються по периметру монастирського подвір’я навколо церкви, як це позначено на відомих планах та описано в Павла Алеппського. Ще нижче містився горизонт із домонастирськими об’єктами XIV–XVI ст. До давньоруського часу можна віднести численні знахідки будівельних матеріалів, очевидно, пов’язаних зі спорудженням церков на території Києво-Печерської лаври (зокрема, Успенського собору). Велику кількість об’єктів різного часу, що не пов’язані з монастирем, виявлено всередині Арсеналу та зовні біля його стін. Деякі з них відносяться до XVIII ст., принаймні до початку будівництва арсенальського корпусу (1784). Археологічні знахідки з території Арсеналу – надзвичайно численні та різноманітні. Здебільшого це кераміка: гончарний посуд різних типів, пічні кахлі. Вагому частину колекції становлять вироби з гутного скла. Цікавим різновидом їх є скляні гарматні ядра (гранати), характерні для Великого князівства Литовського XV–XVII ст. Знайдено також понад 50 монет кінця ХV–ХVІІІ ст., переважно польсько-литовської, балтійсько-шведської та російської чеканки. Унікальними є чотири кістяні шахові фігурки із житла ХV–ХVІ ст., двобічна металева іконка-медальйон та кістяна іконка із зображеннями Богородиці з обох боків. Археологічні знахідки, здобуті під час досліджень Інституту археології НАН України, передані на постійне зберігання до музейного зібрання «Мистецького арсеналу». Відвідати Онлайн виставку до 15-річчя розкопок Старого Арсеналу |
