Серед давньоруських могил Х ст. найбільш рідкісну групу складають поховання в супроводі коня. Ще рідше серед них трапляються могили, в яких поряд з конем не знайдено решток людини. Таким є поховання, розкопане С. С. Гамченком 1926 року на колишній садибі Трубецьких у м. Києві (сучасна вул. Володимирська, 3). Воно ввійшло в літературу з легкої руки автора розкопок як «поховання коня». За польовим описом воно отримало № 11, а за найуживанішою нумерацією зводу київських поховань М. К. Каргера – № 115.
Серед архівної документації є сім графічних зображень цього поховання і один негатив на склі. За описом, могильна яма мала овальні обриси, розміром 3×2,5 м. Однак малюнок студентки-художниці Ольги Юнак свідчить про те, що могила була прямокутна, із заокругленими кутами. На зображеннях добре видно череп, хребет та довгі кістки кінцівок коня. Кістяк містився в південно-західній частині могили, інша її частина лишилася порожньою, очевидно, вона була призначена для небіжчика. Поблизу голови коня виявлено велику кількість ремінних бляшок і вудила біля передніх зубів – залишки вуздечки. У районі передньої частини коня знаходилося сідло, принаймні, тут лежали стремена. На протилежному боці могили знайдено залізні обручі від дерев’яного відра. С. С. Гамченко в публікації згадує, що в могилі також містилися рештки сагайдака й лука, наконечник і обкладки ратища списа, наконечники стріл, залізний ніж та підвіска з пісковику.
Утім, відсутність у камері будь-яких ознак кісток чи убору людини має свідчити на користь того, що це кенотаф – пам’ятний комплекс загиблому на чужині.
Поховання № 11 із садиби Трубецьких є продовженням групи курганного могильника Х ст. Старокиївської гори з концентрацією поховань в районі Десятинної церкви, помітний відсоток серед яких складають камерні, у тому числі з рештками коня.
Окрім київського, таких поховань Х ст. з конем без людських решток відомо всього чотири. Усі вони розташовані в Середньому Подніпров’ї: два в Чернігові і два у Шестовиці. Ці комплекси містили поховання коней, яких можна вважати верховими – вуздечки й сідла знаходилися тут же в похованні: у двох випадках кінь був осідланий, ще у двох – сідла розташовувалися поблизу голови. У похованнях також присутні речі, які до спорядження коня не належали. Як правило, це предмети озброєння (списи, стріли, лук), деталі одягу чи посуд. При цьому ніяких решток небіжчика в могилах не було. Такі пам'ятки вважають кенотафами.
Аналіз знахідок з київського «поховання коня» показує подібність до таких же комплексів із Чернігова, Шестовиці, Табаївки середини – другої половини Х ст. Усі вони демонструють переважно південноруські риси в стилістиці й наборі прикрас.
Розміри могили, наявність дерев’яних конструкцій, орієнтація за віссю південний схід – північний захід, головою на південний схід, розміщення коня під південною чи південно-західною стінкою є доволі типовими для південноруських камерних поховань. Відсутність решток людини при розташуванні самої могили в центральній частині курганного могильника дозволяє класифікувати подібні комплекси як кенотафи, меморативні комплекси, що їх споруджували родичі чи друзі померлого у випадках, коли не вдалося здійснити традиційний поховальний ритуал. Верхові коні, навіть якщо в похованні знаходяться лише вони, виконують у подібних комплексах роль символічного супутника для свого господаря, а не є самостійним об’єктом поховання.
Іл. 1. Ситуаційний план розташування розкопів 1926 р.
Іл. 2. Поховання коня. Олівцевий малюнок Ольги Юнак
Іл. 3. Схема розташування кісток коня та знахідок з поховання за щоденником С. С. Гамченка
Іл. 4. Типи знахідок з поховання № 11 1926 р. (1–16 – за фото Р. С. Орлова;
17 – за фото з архіву Г. Ф. Корзухіної): 1, 2 – круглі бляшки, прикраси кантара;
3, 4 – бляшки, що скріпляли перехресні ремені;
6–12, 15, 16 – ремінні бляшки й наконечники;
13, 14 – прикраси нагрудника; 17 – різнокольоровий камінь-підвіска
Іл. 5. Поховання коня. Світлина Миколи Сталінського
Наталя Хамайко,
провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень
Музею історії Десятинної церкви
Джерела та література
Гамченко, С. С. 1926. Розкопи 1926 р. в Києві (кол. садиба В. П. Трубецького). Науковий архів Інституту археології НАН України, ф. 59, спр. 86.
Гамченко, С. С. 1927. Розкопи 1926 року в Києві (давніша садиба В. П. Трубецького). Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 р. Київ: УАН, с. 17–32.
Голубева, Л. А. 1949. Киевский некрополь. Материалы и исследования по археологии СССР, 11, с. 103–118.
Ивакин, В. Г. 2011. Киевские погребения Х века. Stratum plus, 5, с. 243–286.
Іванцов, І. О. 2003. Стародавній Київ. Київ: Фенікс.
Каргер, М. К. 1958. Древний Киев: очерки по истории материальной культуры древнерусского города. Москва; Ленинград: Наука, т. 1.
Карський, М. 1930. Київ давній. Путівник по Києву (сучасний та давній Київ). Київ: Укртуре, с. 101–135.
Килиевич, С. Р. 1982. Детинец Киева ІХ – первой половины ХІІІ веков: По материалам археологических исследований. Киев: Наукова думка.
Корзухина, Г. Ф. б. д. Киев. Некрополь. Киевский исторический музей. Научный архив Института истории материальной культуры РАН, ф. 77 (Личный фонд Г. Ф. Корзухиной), д. 2.
Михайлов, К. А. 2016. Элитарный погребальный обряд Древней Руси: камерные погребения IХ – начала XI века в контексте североевропейских аналогий. Санкт-Петербург: Бранко.
