|
18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць Міжнародний день пам’яток і визначних місць (International Day of Monuments and Sites) був встановлений Центром культурної спадщини ЮНЕСКО і відзначається з 18 квітня 1984 року. В Україні День пам’яток історії та визначних місць за ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам’яток історії та культури України і відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року № 1062/99 відзначається з 1999 року щорічно 18 квітня у Міжнародний день пам’яток і визначних місць. У липні 2000 року Президент України підписав Закон «Про охорону культурної спадщини», котрий регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно із Законом, об'єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою. Нині в Україні нараховується 1399 міст і селищ і понад 8 тисяч сіл із цінною історико-архітектурною спадщиною. У столиці, зокрема, на державному обліку перебувають 675 пам’яток, із яких 390 – загальнодержавного, тобто національного, значення. Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) є дорадчим органом ЮНЕСКО й разом з Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішують, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини. На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебувають сім об`єктів: 1. Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (з 1990 р.). 2. Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.). 3. Геодезична дуга Струве (з 2005 р.). 4. Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з 2007, 2011 рр.). 5. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях (з 2011 р.). 6. Дерев'яні церкви карпатського регіону Польщі та України (з 2013 р.). 7. Стародавнє місто Херсонес Таврійський в Автономній Республіці Крим (з 2013 р.). Станом на 2020 рік Україна додала ще 17 об’єктів у попередній Список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО:
До Дня пам’яток історії та культури пропонуємо вашій увазі онлайн-фотовиставку Кам̕яний літопис України. Замки і фортеці
Давні укріплення – найромантичніший слід, який залишає історія. Замки – це завжди легенди і таємниці. Башти укріплень символізують міць, звитягу, традицію, безпеку, підземелля – скарби, загадки, похмурі байки. Ця суміш казки й реальності завжди буде приваблювати небайдужих людей. Крім того, мурована фортифікація – це ті споруди, що в наш час наглядно інтегрують українську історію в загальноєвропейський контекст. Найдавніші кам’яні стіни в Україні – це мури античних міст Причорномор’я. Від раннього середньовіччя (V–X ст.) збереглися залишки фортечних стін у Криму. Там камінь є найдоступнішим матеріалом. Використання його для зведення оборонних споруд не припинялося в цьому регіоні до новітніх часів. У давньоруській державі захисні стіни з цегли могли «дозволити собі» лише найбагатші монастирі. З ХІІІ ст. окремі гради й городки в місцевостях, багатих на природний камінь, почали укріплювати мурованими стінами. Наприкінці ХІV ст. в Україну прийшла справжня епоха лицарів і замків. Мурами й вежами захищають себе не тільки феодали і монастирі, але й міста. Завершуються часи фортець аж у ХІХ ст., коли давні традиції намагаються трансформувати для новітньої зброї. Нині в житті старих мурів почався новий етап. Вони стали своєрідними ілюстраціям історичних романів, музеями, майданчиками для мистецьких подій, кінодекораціями. Інтерес до давніх твердинь тільки посилюється.
|
