|
Котики – милі пухнасті створіння, які привертають увагу своєю зовнішністю, умінням лащитися та гратися, але не тільки. Коти ще й добрі мисливці, і саме їхнє вміння полювати на гризунів вабило людину до них з давніх часів. Частина котів, звісно, була представниками дикої фауни, які заходили до людських осель саме за здобиччю. Але вже з часів неоліту, коли люди почали обробляти землю, вирощувати злаки та накопичувати запаси зерна, постала потреба в одомашненні котів.
«Коти». Абердинський бестіарій, бл. 1200 р. Англія Уперше котів приручили на Близькому Сході близько 7500 років до н. е. Рештки ж котів з Польщі, датовані 4200–2300 роками до н. е., на даний час є найбільш раннім свідченням міграції близькосхідної дикої кішки в Центральну Європу. А найраніша знахідка кісток свійського кота з території України походить з пізньотрипільського поселення Андріївка (Кіровоградська обл.).
«Хижі гризуни». Біблія Мацейовського, 1240–1250 рр. У давньоруський час домашні коти відомі в Ладозі, Новгороді, Твері, Пскові, Тимерьові, Шестовиці (на Чернігівщині) та інших місцях. Рідко коли такі тваринки були справжніми домашніми улюбленцями. Зазвичай котам просто дозволяли жити поряд з людьми як мисливцям на гризунів. Їм доводилося самотужки харчуватися і стерегтися небезпеки, постійно недоїдаючи й перебуваючи в стресовому стані. Очевидно, саме тому середньовічні європейські коти здебільшого відрізнялися від сучасних домашніх улюбленців меншими розмірами і гинули переважно в молодому віці (понад 70%). Утім, часом трапляються й кістки доволі крупних особин, які гарно харчувалися і дожили до старості, оскільки за ними гарно доглядали. Винятково на цьому тлі виглядає поховання жінки з Шестовиці Х ст., поряд з рештками кремації якої було покладено домашнього кота, щоб той супроводжував свою господиню в потойбічний світ.
«Котячі звички». Бестіарій, ХІІІ ст. Англія У Києві відомо декілька знахідок котів – у рові Старокиївського городища, на житлових садибах Верхнього міста та Подолу. Серед інших добре відома знахідка 1938 року на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Розкопками Галі Корзухіної та Михайла Каргера була виявлена так звана «землянка художника», що, очевидно, загинула в пожежі під час монгольського погрому Києва взимку 1240 року. На підлозі цього житла лежав обгорілий кістяк свійського кота. Тут же було виявлено й закритий замок, що спонукало Михайла Каргера припустити, що бідний котик перебував усередині і не зміг вибратися назовні під час пожежі.
«Упіймана миша». Нортумберлендський бестіарій, 1250–1260 рр. Цікаво, що в Середньовіччі котів також використовували на хутро, про що свідчать знахідки зі Скандинавії та Новгорода. У данському місті Оденсьо в ямі другої половини ХІ ст. вдалося знайти близько 70 скелетів котів зі слідами оббілування. На багатьох кістах також виявили погризи собак, що свідчить про те, що яма, куди скидали тушки котів, тривалий час стояла відкритою. У шарах ХІІ–ХІІІ ст. новгородського Рогатицького розкопу було також виявлено багато кісток котів зі слідами оббілування і погризами собак. І хоча з давньоруських літописів не відомо про використання котячих шкурок чи торгівлю ними, торгівля котячими шкурками зафіксована в Західній Європі.
«Старий кіт і веселі миші». Псалтир, 1210–1220 рр. Зазвичай середньовічні люди не вживали котів у їжу. Іпатіївський літопис свідчить про негативне ставлення до такого явища, описуючи «нечестивців з племені Яфетова» (східних народів), які їдять всілякий непотріб, у тому числі комарів, мух, котів і змій. Однак в екстремальних випадках таке траплялося і серед давньоруських мешканців. Новгородський літопис під 1230 роком описує страшний голод, що лютував тоді в Новгороді. І зазначає, що голодні містяни намагалися прокормитися, чим тільки можна, і поміж іншого їли конину, псину, і «кошьки».
«Монах і котик». Книга годин, близько 1300 р. У популярній літературі часто згадується стаття з Правосуддя митрополичого XIV–XV ст., відомого за збіркою «Цвітник» XVI ст. У ній мовиться про таке: «Аще кто собаку оубьетъ ли кошку, вины гривна, а собаку в собаки место, а кошка в кошки место». Цитата ця наводиться як аргумент надзвичайного цінування котів у давньоруський час, що абсолютно не підтверджується археологічними даними.
Кіт з упійманою мишею Джерела та література Hatting, T. 1990. Cats from Viking Age Odense. Journal of Danish Archaeology, 9:1, с. 179–193. Krajcarz, M., Krajcarz, M. T., Baca, М., ... Bocherens, H. 2020. Ancestors of domestic cats in Neolithic Central Europe: Isotopic evidence of a synanthropic diet. Proceedings of the National Academy of Sciences, Jul, 117 (30) 17710–17719; DOI: 10.1073/pnas.1918884117. McCormick, F. 1988. The domesticated cat in Early Christian and medieval Ireland. Keimelia: Studies in medieval archaeology and history in memory of Tom Delaney. Galway: Gaway University Press, p. 218–228. Smith, C. 1998. Dogs, cats and horses in the Scottish medieval town. Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland, 128, p. 859–885. Smith. R. N. 1969. Fusion of ossification centers in the cat. Journal of Small Animal Practice, 10, no. 9, p. 523–530. Бліфельд, Д. І. 1977. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ: Наукова думка. Зиновьев, А. В. 2018. Кошки средневековых Новгорода Великого и Твери. Археология и история Пскова и Псковской земли, 33(63), с. 183–197. Каргер, М.К. 1958. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города. Т. 1. Москва; Ленинград: Издательство Академии наук СССР. Підоплічко, І. Г. 1937. До питання про свійські тварини трипільських поселень. Наукові записки ІІМК, 2, с. 111–118. Полное собрание русских летописей, 2: Ипатьевская летопись / с предисл. Б. М. Клосса. Москва: ЯРК, 2001. Полное собрание русских летописей, 3. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Москва: ЯРК, 2000. Тимченко, Н. Г. 1972. К истории охоты и животноводства в Киевской Руси (Среднее Поднепровье). Киев: Наукова думка. Черепнин. Л.В. (ред.). 1955. Памятники русского права. Вып. 3: Памятники права периода образования Русского централизованного государства XIV–XV вв. Москва: Госюриздат, с. 419–420, 426–432, 438–457. Наталя Хамайко |
