Частина 2
Іл. 1. Прогрівання глиняних форм для пасок. Праця гончарів була зорієнтована на польові роботи та календарні свята, тому періоди виготовлення кераміки мали сезонний характер. Зазвичай попит на посуд значно зростав перед великими святами, зокрема, перед Різдвом, Великоднем, Трійцею, адже вважалося добрим знаком готувати страви в нових горщиках. Окрім повсякденних виробів, виготовляли майстри спеціальний посуд, призначений для приготування окремих святкових страв. Напередодні Великодня особливо затребувані були глиняні форми для випікання пасок, що в різних регіонах мали різні назви: «пастівники», «пасочники», «тазики», «тазки», «тазічки», «риночки для пасок», «бугельники», «бабошники», «буб’єрки» [Щербань 2017, с. 302], «ставці», «ставчики» [Пошивайло 1993, с. 261], «бабники» [Матейко 1959, с. 46, 47].
Іл. 2. Паски в глиняних формах. Вони були невисокі, мали циліндричну форму, іноді зверху розширювалися. Часто ставці мали одну ручку, щоб зручніше було діставати паски з печі. Траплялися вироби з вертикальними вдавленими жолобками. Їх називали «бабники з пальчиками» [Щербань 2017, с. 303]. Також майстри виготовляли форми з хвилястими вінцями [Матейко 1959, с. 47].
Іл. 3. Форми бабників: 1 – с. Гаї Смоленські, 2 – с. Лагодова, 3 – с. Седиськ (Львівська обл.). Перед випіканням пасківники обов’язково замочували не менш ніж на добу, аби глина набрала вологи, бо інакше тісто вийде занадто сухим, а також прогрівали до кімнатної температури. Деякі господині вважали, що найкраще користуватися полив’яними бабниками, тоді тісто напевне не пристане [Щербань 2017, с. 302], а ось неполив’яні форми господині обов’язково щедро змазували жиром.
Іл. 4. Пасківники. Світлина О. Щербань. [За: Форми для пасок, 2015] Катерина Порскало з Опішні згадує: «Понад 22 роки користуюся тазиками для пасок, якими до мене користувалася моя тітка Василина, тобто посудини “смажаться” в печі вже понад 40 років…» [Щербань 2017, с. 417]. Це свідчить про те, що форми для пасок не лише берегли, але й передавали в спадок, хоча багато господинь намагалися купити щороку хоча б одну нову. Тісто замішували у великих макітрах, середня ємність яких сягала 10–15 л, хоча траплялися і значно більші посудини. Опішнянка Ганна Міняло згадувала, що на горищі завжди стояла макітра на п’ять відер, яку використовували раз на рік – щоб замішувати тісто на паску [Великоднева пасочка, 2015].
Іл. 5. Тісто в макітрі. Світлина О. Щербань. [За: О глиняной макитре, 2011] Господині зазвичай пекли багато пасок різних розмірів, щоб вистачило на велику родину, адже вся сім’я в цей день збиралася за спільним столом. Коли приходили із церкви, то ставили на стіл найбільшу освячену паску. Опішнянка Марія Яковенко розповідала: «У піч вона влазила. Як витягати – перехилять, щоб з челюстей вийшла, і двома рогачами як витягнуть. Пекли багато пасок. Менші, менші і ще дітські, маленьких напечуть» [Щербань 2017, с. 303]. Галина Пічка з Полтавщини згадує, що «пекла мама на Великдень в горні паску, де чорні горщики палили…» [Щербань 2017, с. 417]. Особливого значення надавали фарбуванню яєць. Традиційно займалися цим у п’ятницю. Кожен барвник клали в окремий горщик, заливали водою і кип’ятили, а потім варили в цій фарбі яйця.
Іл. 6. Фарбування яєць цибулинням у чавунці. Червоній фарбі надавали особливого значення: «<…> червону фарбу варять неодмінно в новому горщику, бо тільки червоні яйця святять» [Пошивайло 1993, с. 262]. Якщо ж робили писанки, то після закінчення розпису яйця клали пектися в печі в мисці і віск на них розтоплювався. Хведір Вовк фіксував, що маленькі горщики застосовувалися для розтоплювання воску, яким розписували яйця [Щербань 2017, с. 304]. Окрема роль в обрядовості відводилася мискам. На Чернігівщині дівчата вмивалися з миски, у яку клали фарбоване яйце – «щоб лице було чисте увесь год». Коли родина поверталася з церкви, господар тричі обходив навколо столу, тримаючи в руках миску з освяченою їжею, щоб триматися разом і бути багатими. Також існував звичай дарувати молодим господиням новий посуд на Великдень, аби в господарстві все до ладу було [Пошивайло 1993, с. 262]. Окрім мисок, неабияка роль відводилася святковим тарілкам. На Поділлі в с. Бубнівка майстри виготовляли так звані пейсахові тарілки: «Тарілки ці бувають не дуже великі, плиткі й мають брижистий край; розписують їх скромніше від звичайних мисок <…> Тарілки ці навмисне роблять брижасті, щоб відрізняти від звичайних “щоденних”» [Пошивайло 1993, с. 261].
Іл. 7. Тарілка «Великдень» майстра Ореста Чорного [За: Бойківщина, 2017] Окрім традиційних форм посуду, Олесь Пошивайло описує бубнівські поросятники – великі мископодібні видовжені посудини, у яких запікали молочних поросят і носили їх освячувати. Дослідник зазначає, що аналогічний посуд виготовляли майстри центральних та східних областей України [Пошивайло 1993, с. 261]. Катерина Матейко відносить подібні вироби до великих товстостінних мисок з вушками, що мали поліфункціональне призначення і використовувалися для приготування їжі, замішування тіста тощо. Згодом вони змінили форму і трансформувалися в тази [Матейко 1959, с. 41–42]. На Харківщині спеціалізований посуд для запікання м’яса називали «гусятницями» [Метка 2004, с. 106–107]. Хоча гусятниці й поросятниці Полтавщини мали подібну форму, але відрізнялися розмірами [Пошивайло 1993, с. 212–214].
Іл. 8. Гусятниця. с. Валки, Харківщина. [За: Метка 2004, с. 107, мал. 3] Гончарний посуд був невід’ємним елементом при підготовці до свят. Вироблені поколіннями традиції випікання пасок були покликані забезпечити добробут родини, а приготування святкових страв у глиняному посуді додавало урочистості, піднесеного настрою, святковості, яких подекуди не вистачає в нашому повсякденному житті. Джерела та література
Мар’яна Гунь |
Related Posts
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 