Частина 6 Іл. 1. Кутя в глиняній мисці [Глиняний посуд, 2011] У давнину святкування Нового року припадало на початок весни або кінець осені і пов’язувалося або з пробудженням природи та початком нового землеробського циклу, або із завершенням польових робіт та збором урожаю. З 1362 року відповідно до католицького обряду святкування Нового року було перенесено на 1 січня, але до початку XX ст. зберігалися традиції змішаного язичницько-християнського походження. Вважалося, що в Новорічні свята пробуджувалася нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких намагалися умилостивити. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, у яких яскраво відбився світогляд хлібороба, страх перед стихійними силами природи. З перенесенням святкування Нового року на середину зими ці звичаї продовжували побутувати в українській культурі. Гончарний посуд виконував особливу роль у новорічному циклі календарних свят, що починався Різдвом і завершувався Водохрищем. Найважливішим моментом святкування було приготування ритуальної страви – куті з узваром. Готували кутю тричі: на Пилипів піст, перед днем Варвари (3 грудня), на Святвечір та перед днем Хрещення Господнього. По всій території України для приготування куті та узвару використовували лише нові горщики з покришками. Оскільки кутя – різновид каші, для її приготування користувалися дво- чи трьохлітровими горщиками-кашниками (горнятами, горщатами, кулешниками). Узвару вживали значно більше, ніж куті, тому його варили в більших горщиках. Цей національний вітамінний і дуже смачний напій готували із сухофруктів (вишень, слив, груш, яблук; на півдні – абрикос).
Іл. 2. Узвар у глиняному горщику [Зимові свята, 2021] Загальноприйнятою була традиція ставити кутю на покуті в тому самому горщику, у якому вона варилася, а ось гончарі с. Бубнівка, що на Вінниччині, виготовляли для цього спеціальні поставці. Керамолог Лідія Шульгіна поставці описала так: «найпростіші форми поставців нагадують глибоку миску, однак усією своєю будовою вже мають цілком відмінну від миски форму й належать до фігурного посуду. Поставці, надто старовинні, мають дуже різноманітні форми; поставці на кутю здебільшого роблять з полив’яними, гарно розписаними покришками, що до них приліплюють примхливі вуха. Поставці, як і миски для приносу, розписують із зовнішнього боку; всередині здебільшого пишуть побілкою хреста. Орнамент поставців, зважаючи на їхній розмір, здебільшого буває рясний та чільний. Поставці на кутю роблять великі» [Глиняний посуд, 2011]. Використовуються ці речі, зазвичай, лише раз на рік.
Іл. 3. Поставець на кутю та різдвяний дідух [Рождество Христове 2017] Під час приготування куті на Чернігівщині господині гадали за допомогою покришки: «Як варять кутю на перший Святвечір, то дивлються, чи рясна роса на покришці, як роскриють; як рясна роса, то й перша гречка буде рясна. Так саме дивлються на другу кутю, на щедруху: як рясна роса, то і друга гречка буде рясна; і на третю кутю (на голодний Святвечір) так само дивлються про третю гречку» [Пошивайло 1993, с. 262]. Жінки ретельно слідкували за процесом приготування куті, адже це пророкувало добробут родини в майбутньому. На Харківщині вважали, якщо кутя звариться повним горщиком – усе буде благополучно і буде хороший урожай, а якщо «западе», то буде нещастя і городина не вродить.
Рис. 4. Кутя з узваром [Зимові свята, 2021] Горщики з кутею виймали з печі і ставили на вимощеному сіном покуті під образами. Іноді їх накривали книшами та пирогами. Діти носили кутю в горщиках до баби-повитухи. Натомість баба давала в їхній порожній посуд своєї куті та пиріжків. Донині побутує традиція носити вечерю до хрещених батьків, а дітей, що приносять вечерю, у центральних регіонах називають «вечірниками». Під час вечері кутю поливали маковим молоком. Замочений мак господиня перетирала в «чорній мисці, бо у ній мак терти краще, ніж у полив’яній» [Пошивайло 1993, с. 264]. Після вечері миски з-під куті не мили, кожен член сім’ї клав туди свою ложку догори денцем так, щоб ложки оточували миску по колу. На ложки клали книш. «А вранці дивляться: чия ложка перевернулася, той раніше всіх помре» [Пошивайло 1993, с. 264]. На Луганщині «в мисках залишають небагато куті й узвару для долі (щастя), а то може вона голодна, цілий рік не їла» [Глиняний посуд, 2011]. На Гуцульщині з мисками ворожили, щоб дізнатися про надої молока в корів: «До нової миски дають дев’ять ложок води і кладуть єї на сволок. Рано на Новий рік мірять воду; як єї прибуло то корови будуть давати більш молока як минулого року, як же ж убуде – менче» [Пошивайло 1993, с. 264]. Рис. 5. Різдвяна вечеря [СвятВечір, 2020] У середині ХІХ ст. по закінченні вечері чоловіки іноді виносили на двір порожні горщики та розбивали їх об землю чи, поставивши на землю, били здалека палицями, щоб вигнати з дому злидні. На «голодний Свят-вечір», «терплячий свят-вечір», «голодну кутю», «навечеріє Богоявленіє» все відбувалося подібно до вищеописаної різдвяної обрядовості. Коли все було готове для вечері, господар ставив кутю на сіно на покуть, накривши кутю хлібом, а узвар – книшем. Усе це мало бути там до закінчення обіду в день Богоявлення Господнього (Водохрище). У Куп’янському повіті на Слобожанщині цього дня кропили обору святою водою з миски та писали на стінах хрести крейдою [Щербань 2017, с. 297–298]. На Водохрище найстарші члени родини з пляшкою, глеком чи кубишкою ішли за свяченою водою. На Полтавщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. для цього використовували звичайні глечики, а в с. Бубнівка – спеціальні банки для святої води. Цією водою старший у домі кропив усі господарські будівлі та худобу. Потім з пирогом у руках позначав крейдою хрести не лише на воротях, дверях, вікнах, але й на всьому господарському начинні. Перед кожним писанням хреста він кусав пиріг (Старобільський повіт) або з’їдав його повністю, коли написав усі хрести (Охтирський повіт). Перші хрести ставили на глиняних горщиках з кутею та узваром. Потім у домі перед іконами запалювали свічки або лампадки, усі молилися Богу і сідали до столу. Перед вечерею випивали трохи свяченої води. Закінчували вечеряти кутею й узваром, дещо залишаючи до наступного дня. Святкуванням Водохрища завершувався цикл новорічних свят, а наступні святкування відбувалися на Колодія і розпочинали закликання весни. Джерела та література 1. Глиняний посуд для ритуалу [online]. 2011. Блог етнологині Олени Щербань: olenasunny.blogspot.com Мар’яна Гунь |
