|
Картка поштова «Киев. Крещатицкий памятник, построенный в 1802 г.». Пам'ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права вважається найстарішим монументом міста, що зберігся до нашого часу. Він височіє в урочищі Хрещатик і має свою неповторну історію. Розпочинається вона ще в другій половині ХІІІ ст., коли після монголо-татарської навали життя в місті було повністю реорганізовано. Старокиївська гора втратила значення адміністративного центру, а бурхливе життя столиці відродилося на Подолі, серед купців та ремісників, що сформували цехову організацію за зразком європейських міст. Нижнім містом керував магістрат, очолюваний війтом, до якого входили глави цехів та заможні містяни, що володіли правом власності, хоча вони змушені були підкорятися воєводам, що призначалися литовськими князями. Перше офіційне підтвердження магдебурзького права відноситься до 1494 року, коли вийшла «Уставная грамота литовского великого князя Александра», у якій писалося: «Пожаловали ми мещан киевских по давному, как было при Витовте, бо мы никому новин не велим уводити, а старини рухати». Як відомо, литовський великий князь Вітовт помер 1430 року, тому витоки Магдебурзького права в Києві можна відносити до початку XV ст. Грамота мала величезне значення, адже вона позбавляла киян від воєводської влади, а магістрат самостійно вирішував судові, адміністративні, фінансові та військові питання. Протягом наступних століть право Києва на самоврядування підтверджувалося литовськими князями, польськими королями, українськими гетьманами та російськими царями. Майже 300 років у надзвичайно складних історичних умовах місто зберігало власну автономію. У 1775 році імператриця Катерина ІІ указом «О присоединении Киева к Малороссии» позбавила Київ самоврядування, а влада в місті перейшла до призначеного царицею генерал-губернатора. У 1796 році імператор Павло І формально відновив самоврядування міста. У 1802 році Олександр І видав останню грамоту, що підтверджувала Магдебурзьке право в Києві, яке збереглося до кінця 1834 року. Жалувана грамота Олександра І з великими почестями була перенесена в приміщення магістрату, а після літургії в церкві Успіння Пресвятої Богородиці та параду представників усіх п’ятнадцяти цехів у місті почалося
Одне з перших зображень пам’ятника. триденне грандіозне святкування з балами та феєрверками. У пам’ять про ці події містяни зібрали 10 тисяч рублів і вирішили побудувати пам’ятник у святому місці, де, за легендою, князь Володимир охрестив Київ. Творцем споруди став відомий київський архітектор А. Меленський. За проектом це був кам’яний постамент із колоною, що завершувалася одним із символів влади – «державою», увінчаною хрестом. Висота пам’ятника від підніжжя до завершення хреста становила 10 сажнів 2 аршини, або ж 22,76 м. Під колоною було святе джерело, яке оформили в невеликий фонтан, та капличка. М. Берлинський писав, що вода була «охренного вкуса и почти неспособна к употреблению», але віряни приписували їй цілющі властивості. Вважалося, що саме це джерело лікує хвороби очей. На західному боці постаменту містяться два написи: «Святому Владимиру – просветителю России» та «Усердием киевского гражданства за утверждение прав древния сея столицы ВСЕРОССИЙСКИМ ИМПЕРАТОРОМ АЛЕКСАНДРОМ І -м . 1802 года, сентября 15 -го дня».
Написи на західному боці пам’ятника На південному боці – менш відомий напис: «В лето второе царствования БЛАГОЧЕСТИВЕЙШЕГО ГОСУДАРЯ ИМПЕРАТОРА АЛЕКСАНДРА 1 -го САМОДЕРЖЦА ВСЕРОССИЙСКОГО киевский магистрат с обществом получа государственную государственоручным ЕГО ВЕЛИЧЕСТВА 1801 года декабря 29 подписанием грамоту от усердия своего сооружили сей памятник на крещатицком источнике, месте крещения сыновей СВ. благоверного князя ВЛАДИМИРА 989 года в воспоминание дарованных сей…. ме».
Напис із південного боку монументу Щоб уникнути негативну реакцію з боку імперської влади, проект отримав офіційну назву «Пам’ятник Великому Князю Володимиру». При його спорудженні відбувся безпрецедентний конфуз – кияни не повідомили імператору про будівництво, а будь-які подібні проекти обов’язково мали затверджуватися самодержцем. За ініціативність містян розплатився військовий губернатор А. С. Фенш, який невдовзі втратив свою посаду. Після спорудження скульптурного пам’ятника Володимиру Великому на терасі дніпровських схилів у 1853 році монумент почали називати «Нижнім пам’ятником князю Володимиру». Коли Магдебурзьке право остаточно ліквідували, кияни вигадали нову саркастичну назву: «Пам’ятник тому, чого давно немає». На сьогоднішній день пам’ятник Магдебурзькому праву гордо височіє над Дніпром. Він утілює не лише право міста на самоврядування, але й багатовікову історію боротьби за свободу та незалежність. В умовах війни цей монумент є одним із символів непокірності киян, незламності духу та віри в перемогу. Джерела та література Возницький, О. В. Памятник Магдебургскому праву (Святое место и Нижний памятник князю Владимиру. Вортман, Д. Я., Касяненко, Ю. Я. 2007. Колона Магдебурзького права в Києві, пам'ятник Хрещення Русі, Нижній пам'ятник князю Володимиру. Енциклопедія історії України, 4. Київ: Наукова думка. Делімарський, Р. 1996. Магдебургзьке право у Києві. Київ: Соборна Україна. Мар’яна Гунь |
