Навіщо вивчати історію?

Submitted by admin on Thu, 05/12/2022 - 06:26

Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього,
хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани.
Максим Рильський

Історія стосунків між «братніми» українським та російським народами тривала та насичена. Протягом століть сутність «дружби» будувалася на військових конфліктах за українські території, тотальному політичному контролі з боку російської держави та нав’язуванні чужої культури, яка мала повністю витіснити українську автентичність. Поколінням українців зі шкільної парти нав’язували ідеї спільної історії, написаної так, як це було вигідно пануючому режиму, історії навпаки, у якій ми були «малоросами», сировинним додатком імперії, неспроможним чогось досягнути без її впливу. Здавалося б, у незалежній Україні ця проблема мала бути вирішена, але ні, наша історія почала вивчатися як одвічна трагедія боротьби за свободу поневоленого селянства, яке іноді вибухає повстаннями чи навіть народними війнами. Складається враження, що український народ не мав своєї інтелігенції, науковців, митців, філософів, він тільки боровся і страждав. Надзвичайно яскраво демонструють цю ситуацію слова відомого українського історика О. Сокирка: «Коли наша людина бачить за кордоном лицарські замки, читає книжки й дивиться історичні серіали, де подають зразки куртуазної елітної культури, починаючи від середньовічних лицарських турнірів і закінчуючи вікторіанськими прийомами, вона споглядає це голодними очима – з позиції якогось недопанка, який з передпокою поглядає, як гуляє справжня аристократія. Відсутність знань про свою еліту в минулому формує комплекс меншовартості в сучасного українця».

Історики сьогодення проливають світло на маловідомі аспекти, піднімають проблематику, якою ніхто не цікавився раніше. Досі багато людей вважає, що історія – це політика, війни і дати, які необхідно запам’ятовувати, але насправді вона здатна захоплено розкривати найтонші взаємозв’язки в соціумі, приводячи до розуміння подій сучасності. Голі факти свідчать на користь того, що українці завжди були великим народом, зі своєю строкатою культурою та свідомістю свободи. Кожен з нас повинен знати свою історію, зруйнувати стереотипи, які нав’язувалися поколіннями і будувати життя на принципах демократії, а не на руїнах поневірянь.

Наш народ – господар на своїй землі. Зараз цю землю знов хочуть загарбати. Ворог не змінився, як не змінився і його імперіалістично-загарбницький примітивний світогляд. Як найпростішим способом знищити народ, зберігши його фізичне існування? Необхідно придушити культуру, духовність, національне надбання. Чим зараз займаються окупанти? Руйнують музеї, бібліотеки, храми, заклади культури, вбивають видатних українців. У тимчасово окупованих областях вони вилучають історичну літературу, підручники, книги про історію українських Майданів та події в зоні АТО з бібліотек і навчальних закладів. За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, протягом двох місяців ворожими військами знищено понад 250 закладів культури – бібліотек, музеїв, храмів. З музеїв Маріуполя окупанти викрали близько двох тисяч унікальних експонатів, і ці дані поки що неостаточні. На території так званих ЛНР та ДНР українські діти замість історії вивчають вигадані нісенітниці. Можливо, «братній народ» не розуміє, що в епоху глобалізації та діджиталізації вилучення навіть тисяч книжок не приховає дійсності, а відверта брехня, яку вони розповідають усьому світові, стає лише основою саркастичної культури мемів? Ми ніколи не будемо любити «русский мир» і не піддамося примітивній маніпуляційній політиці про «колиску братніх народів». Ми – народ незалежної України, наша столиця – одне з найдавніших міст Європи. Ми повинні знати свою багату історію, і це не історія тяжкої долі та поневірянь, це історія перемог, свободи, демократії, людей, чиї імена вкарбовані в пам’ять усього світу. Нам є за що воювати, у нас є своя земля, і лише нам бути на ній повноправними господарями.

Мар’яна Гунь
старший науковий співробітник 
науково-дослідного відділу історико-археологічних 
досліджень Музею історії Десятинної церкви

Категорию: