З ФОНДІВ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ

Вироби Києво-Межигірської фабрики у фондах

Музею історії Десятинної церкви

У 1796 році німецький інженер Краніх віднайшов біля будівель Межигірського монастиря, за 20 км на південь від Києва, поклади каоліну. 3 липня 1798 року було оприлюднено Указ про створення Казенної фаянсової мануфактури на території Межигірського Спасо-Преображенського монастиря: «Учредить близь Киева фабрику фаянсовых изделий, предоставляя для помещения оной остатки сгоревшего Межигорского монастыря» (згорів у 1787 році). Для свого часу фабрика була великим керамічним виробництвом: на ній працювало 380 осіб – селяни із сіл Валки та Нові Петрівці, а також вихідці з київських міщан. Підприємству належали лісові та земельні угіддя, де містилися поклади високоякісних глин.

Казенна фаянсова мануфактура від самого заснування мала державну підтримку: на ній виконувались замовлення від імператорської сім'ї та представників російської аристократії. Створювалися фірмові магазини у Києві, Харкові, Кишеневі, Мінську, Ризі та інших містах. Комісіонери розвозили вироби по ярмарках. До 1804 року фабрика перебувала у віданні Київського магістрату, потім – київського губернатора, а з 1822 року нею керував кабінет Його Імператорської Високості. Відтоді вона стала називатися Імператорською Києво-Межигірською фаянсовою фабрикою. Особливу увагу їй приділяла Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі.

Першими успіхами на початку століття фабрика завдячує керамістам братам Х. і К. Вимерам. У 1815–1816 роках на заводі успішно працювали професійні технологи І. І. Єрмоленко (1783–1827) та П. П. Беденко (1790–1842). Саме вони зуміли отримати якісний фаянс, профіль якого був настільки тонким, що наближався до фарфорового, а глазур покривала керамічну поверхню рівномірним міцним шаром.

Значний внесок у художній розвиток києво-межигірського фаянсу зробив професійний гравер, випускник Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі Д. І. Степанов (1799–1853), який був художнім керівником заводу впродовж 35 років. Саме тут уперше застосували друкований малюнок у російській керамічній промисловості. Це дозволило значно знизити вартість виробів і виробляти для ринку більш доступний товар.

Асортимент фаянсової продукції налічував 120 найменувань. Фабрика виготовляла чайний і столовий посуд, вази, декоративні писанки й тарілки, скульптурні вироби тощо. На початку ХІХ ст. з’являється мода на сервізи «з ландшафтами», з краєвидами Хрещатика, Золотих воріт, Лаври, самого Межигір'я та ін. Ними прикрашали дзеркала тарілок, поверхню стінок та кришок посуду Значне місце в асортименті продукції фаянсової фабрики посідав посуд з рельєфною українською орнаментикою у вигляді виноградної лози та повитиці, який був вкритий жовтою, зеленою, бузково-блакитною або білою глазур’ю. Великий попит серед покупців у другій третині XIX ст. мали вироби з кольоровою глазур’ю (блакитною, зеленою, коричневою, «шоколадною») з дрібним рельєфним суцільним квітковим візерунком. Цей декор дістав назву «гіпюровий». У 1832 році блакитний «гіпюровий» чайний сервіз на 40 персон був виконаний для імператриці Олександри Федорівни. Починаючи із 40-х років ХІХ ст. на фабриці виготовляли тарілки із сюжетними розписами та рельєфними зображеннями (тарілки з портретами Т. Шевченка, Дж. Гарібальді, М. Костомарова, П. Куліша та ін.). Вироби Києво-Межигірської фаянсової фабрики мали великий попит на внутрішньому й зовнішньому ринках. Фабрика виконувала замовлення для музею Севрського фарфорового заводу (Франція) та ін. На фабриці працювали живописці І. Маркелов, М. Філіппов.

У 1826 році при фабриці відкрилася художня школа. У 1877-му, у зв'язку з неспроможністю конкурувати з виробами капіталістичної промисловості, фабрику було закрито. Фаянс Межигір'я був популярним не лише на батьківщині, але і в Європі. Навіть після закриття фабрики деякі європейські заводи надалі копіювали її зразки.

У Британському музеї колекція межигірської кераміки експонується в окремій залі. Зразки виробів Києво-Межигірської фаянсової фабрики зберігаються в багатьох музеях України. У фондах Музею історії Десятинної церкви містяться на збереженні предмети, що виготовлені на Казенній Києво-Межигірській фабриці – це супниця (іл. 1), судок (іл. 2), мармеладниця (іл. 3) зі столового сервізу, вкриті глазур’ю кольору слонової кістки, бульйонниця з білою глазур’ю (іл. 4) та 2 посудини (іл. 5; іл. 6) з «гіпюровим» декором із зеленою та коричневою глазур’ю.

Іл. 1. Супниця (№ МІДЦ ОФ 476).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Іл. 2. Судок (№ МІДЦ ОФ 462).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Іл. 3. Мармеладниця (№ МІДЦ ОФ 42).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Іл. 4. Бульйонниця (№ МІДЦ ОФ 522).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Іл. 5. Посудина з «гіпюровим» декором (№ МІДЦ ОФ 523).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Іл. 6. Посудина з «гіпюровим» декором (№ МІДЦ ОФ 524).
Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Джерела та література

Кузьмин, Е. 1910. Межигорский фаянс. Кульженко В. С. (ред.). Киево-Межигорская фаянсовая фабрика. Киев, с. 259–268

Межигірська фаянсова фабрика. 1987. Український радянський енциклопедичний словник: у 3 т. Т. 2. Київ

Нечипоренко, Т. 2017. Києво-Межигірський фаянс з колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Харків

Овчарова, О., Якушева-Омельянчик Р., Сургай Л. 2013. Словник-довідник музейного працівника. Київ

Селиванов, А. В. 2002. Фарфор и фаянс Российской империи. Описание фабрик и заводов с изображениями фабричных клейм. Москва

Ферчук, А. 2016. Межигірська марка

Чміль, Л., Хамайко, Н., Починок, Е. 2017. Фаянсове виробництво Межигір’я за археологічними даними. Opus mixtum, 5. Київ, с. 192–199

Тетяна Левченко
провідний науковий співробітник
науково-дослідного відділу фондів
Музею історії Десятинної церкви