До Дня Української державностіЦеглина з «Тризубом» Еліївського заводу
Серед різноманіття будівельних матеріалів одним із самих давніх і розповсюджених є цегла. Цегла, як правило, має видовжену прямокутну форму. Технологія її виробництва полягає у виготовленні тіста на основі глини з додаванням піску, вапна, гравію тощо. З тіста формуються цеглини, які висушуються, а потім випалюються. З такою технологією людство знайоме вже близько п’яти тисяч років – найдавніші зразки обпаленої цегли відомі ще з давнього Єгипту і датуються ІІІ‑ІІ тис. до н.е. На Русь технологія виробництва цегли прийшла разом із запровадженням християнства в кінці Х ст. Перша давньоруська цегла відома під назвою «плінфа». Плінфа від звичайної сучасної цегли принципово не відрізняється ні технологією виготовлення, ні призначенням, відмінність полягає лише в її розмірі. Сьогодні стандартною прийнято вважати цеглину з розміром 25×12×6,5 см, плінфа ж, як правило, ширша й довша, але значно тонша. Перша київська плінфа була всього близько 2,5 см завтовшки, тобто за формою більше нагадувала не звичну нам цеглину, а плитку, власне від цього і походить її назва: грецьке πλίνθος означає – плита. До речі, товщина плінфи – це один із головних маркерів датування: чим плінфа тонша, тим вона давніша. Першою будівлею на Русі, при зведенні якої використовувалась плінфа, стала збудована хрестителем Русі князем Володимиром Святославичем Десятинна церква в Києві. Серед усього різноманіття плінфи, яка використовувалась при будівництві цього храму, є і така, на якій містяться рельєфні зображення, нанесені ще на невисушену плінфу, – клейма у вигляді княжого знака Володимира Святославича – тризуба. Уперше фрагмент плінфи з таким клеймом було знайдено в 1907 році Вікентієм Хвойкою під час розкопок на Старокиївській горі – місці, де з кінця Х до грудня 1240 року стояла Десятинна церква. Пізніше аналогічні плінфи будуть знайдені на тій же Старокиївській горі під час розкопок Дмитра Мілєєва та Михайла Каргера. На цих плінфах міститься випукле зображення тризуба, аналогічне тому, яке є на монетах князя Володимира Святославича, хоча треба зазначити, що на плінфі зображення тризуба значно примітивніше, ніж зображення на монетах. Зображення тризуба в різних варіаціях використовувалось як княжий знак і нащадками Володимира Святославича аж до середини ХІІІ ст., але потім про нього фактично забувають. Знов тризуб стає відомим у XVIII ст. коли були віднайдені перші монети часів Київської Русі, на яких був цей знак.
Коли на початку ХХ ст. відродилась Українська держава, постало й питання про державну символіку. Була створена геральдично-прапорна комісія, яку очолив проф. Дмитро Антонович. Комісія висунула п’ять проектів майбутнього державного герба. Серед них були: Архистратиг Михаїл із піднесеним угору мечем, козак з мушкетом, золотава декорована літера «У» на синьому тлі, блакитний щит із тридцятьма золотими зірками. Сам Михайло Грушевський пропонував блакитний щит із зображеним на ньому золотим плугом як «символ творчої мирної праці в новій Україні…». Але всі ці проекти були відкинуті, а з подання Дмитра Антоновича як державний герб було затверджено Тризуб – княжий знак Володимира Великого як історичний герб Київської Держави періоду найбільшої її могутності. Затверджено державний герб Українською Центральною Радою у грудні 1917 року. Герб стали розміщувати на будівлях державних установ, державних документах, державних банкнотах тощо.
У той час усі цегельники маркували свою цеглу клеймами. Найчастіше це були перші літери імені та прізвища власника цегельні або прізвище цілком тощо. Зазвичай цегла Костя Еліїва була маркована літерами «К», «Е» або «К. Е.». Але вочевидь патріотизм Костя Еліїва надихнув його клеймувати свою цеглу тризубом. Цегла з таким клеймом випускалась у 1918‑1920 роках. Цегла із заводу Костя Еліїва була досить високої якості, тому її замовляли далеко за межами Копичинців, і тому її можна зустріти в різних куточках України. Один із зразків такої цегли з тризубом зберігається у фондах Музею історії Десятинної церкви.
Українській державі на початку ХХ ст. не вдалося зберегти свою незалежність. Незалежність нашої держави була відновлена тільки у 1991 році, а 19 лютого 1992 року Верховна Рада Україна затвердила малим Державним Гербом України золотий Тризуб на синьому щиті. Такий його статус було закріплено і у 20-й статті Конституції України, прийнятої у 1996 році. У цій статті Тризуб названо «Знаком Княжої Держави Володимира Великого», що вже саме по собі вказує на тяглість між державою Володимира Святославича і сучасною Україною, яка, без сумніву, є єдиною спадкоємицею Київської Русі. Джерела та література
Олег Ричок |
Сучасником цих подій загальнодержавного масштабу був, на перший погляд, пересічний і непомітний цегельник з м. Копичинці на Тернопільщині ‑ Кость Еліїв. Кость Еліїв був членом міської управи Копичинців, свідомим українцем, членом товариства «Просвіта». Спочатку працював на панській цегельні, опанував там цегельне ремесло, поволі заробив гроші й відкрив свою цегельню, яка згодом перейшла у спадок сину. На будову Народного Дому в Копичинцях подарував кільканадцять тисяч цегли. З неї зробили тротуар під горбом на Калинівщині – передмісті Копичинців. Біля читальні, на будову якої були внесені немалі кошти Елієва, споруджено пам’ятник з чудовим написом: «Боже великий, єдиний, хліба святого нам дай».
