Значення Десятинної церкви у справі християнізації Русі

Submitted by admin on Tue, 01/14/2014 - 10:17

Денис Розумець(науковий співробітник Відділу науково-дослідної роботи МІДЦ)

Десятинний храм є унікальним духовним cимволом християнства на території України, що мав виняткове значення для поширення християнства, створення єдиного цивілізаційного простору для народів і племен, які проживали на території Київської Русі. У доповіді коротко розглянуто історію побудови церкви, її функціонування, значення і вплив на давньоруське суспільство, а також можливий варіант зовнішнього вигляду.

Десятинный храм является уникальным духовным cимволом христианства на территории Украины, который имел исключительное значение для распространения христианства, создания единого цивилизационного пространства для народов и племён, проживавших на территории Киевской Руси. В докладе кратко рассматривается история постройки церкви, её функционирования, значение и влияние на древнерусское общество, а также возможный вариант внешнего вида.

Усі літописи майже однаково подають інформацію про заснування Десятинної церкви, але по різному датують цю подію. Так, у «Повісті временних літ» читаємо під 991 роком: «Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити кам’яну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрів із греків, (і) почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину…» [4, с. 67]. За таким самим датуванням представлена ця подія і у Воскресенському, Єрмолинському, Першому Софійському, Львівському, Типографському, Густинському літописах, у Рогозького та Переяславль-Суздальського літописців [10, с. 5].

В іншій редакції «Повісті временних літ», що збереглася в Лаврентіївському зводі, подається 989 рік. До цієї ж групи належить літопис Авраамки та Радзивіллівський літопис. Никонівський літопис створення храму відносить до 993 року, а Третій Новгородський літопис – до 990 року [10, с. 5]. Тому питання про точну дату заснування залишається відкритим і дискусійним.

Енциклопедичний довідник «Визначні пам’ятки Києва» містить інформацію, що для спорудження церкви було запрошено майстрів з Константинополя. Вони принесли із собою класичну візантійську техніку будівництва з плінфи на цем’янковому розчині і традиційну для середньовізантійської доби (VIII–XIII ст.) схему хрестовокупольного храму, яка від часу побудови Десятинної церкви стала канонічною для давньоруської архітектури [1, с. 198].

Про причини побудови Десятинного храму святим рівноапостольним Великим князем Володимиром читаємо в історика церкви Є. Голубинського: «Насаджена на Русі Церква Християнська вимагала зовнішнього представництва, йде тут мова про споруду, яка була б церквою всієї Русі і матір’ю всіх церков руських» [2, с. 181].

Зведення самих же храмів літописці зображують як торжество християнства над язичництвом. У Першому Новгородському літопису розповідається: «… куда же древле погании жряху бесом на горах, ныне же паки туды святыя церкви златъверхия каменнозданные стоят». На місці, де спочатку був язичницький пантеон, князь Володимир Великий пізніше збудував дерев’яну церкву Святого Василія. Часте згадування церков, які будувалися на місці язичницьких капищ, характерне для всієї ранньохристиянської літератури. Так, болгарський автор другої половини Х ст. Косьма Пресвітер писав: «Кто ли не веселится, видя кресты на высокых местех стояща, на них же прежде жряху бесом человеци». Тому показово, що Десятинну церкву князь звів на місці старого київського некрополя. «Слово на оновлення Десятинної церкви» повторює фразу про язичницькі капища: «…идеже бо жертвицы бесом беша, ту святыя церкви» [4, с. 89]. У «Повісті временних літ» це діяння князя Володимира прирівнюється до будівництва Єрусалимського храму.

На утримання церкви князь Володимир заповів десятину від усіх своїх доходів. «“Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину”. І, написавши, положив він присягу в церкві сій, (і) сказав: “Якщо ж це одмінить хто, – хай буде проклят”» [5, с. 70]. Звідси й походить назва – Десятинна церква.

Сучасники порівнювали її з небесами. Захоплювали вже самі розміри храму – майже 32 х 42 м [3, с. 13]. Воскресенський літопис, на який посилається архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський у своїй «Історії Руської Церкви», стверджує, що Богородична Десятинна церква в Києві була з 13-ма банями [9, с. 75 «Список городов руських дальних и ближних» кінця XIV ст. повідомляєть, що церква мала 25 куполів [1, с. 199].

Кількість святинь Десятинної церкви вражала. Сама церква була трьохпрестольна: головний престол був освячений на честь Успіння Богородиці. Там містився чудотворний образ Богородиці. Ікону привезла з Корсуня дружина князя цесарівна Анна у складі свого посагу. На думку деяких дослідників, цю ікону вивіз у 1270 році князь Лев Данилович і помістив її в церкві міста Белза, а в 1382 році ікона потрапила до Ченстохова і стала головною святинею Польщі [6, с. 131–132]. Також в одному з приділів церкви містилася чудотворна ікона св. Миколая, імовірно, привезена князем Володимиром з Корсуня [6, с. 144].

Третій боковий приділ було присвячено священномученику Клименту, оскільки там зберігалася його глава, також привезена з Корсуня [6, с. 94]. Глава св. Климента як велика київська святиня згадується в Літопису Руському, де мова йде про поставлення митрополитом Київським Климента Смолятича без благословення Константинопольського патріарха. За переданням, глава св. Климента зберігається серед мироточивих глав у Києво-Печерській Лаврі.

Десятинна церква була також усипальницею князів. «Повість временних літ» повідомляє, що влітку 6515 (1007) року було перенесено мощі княгині Ольги до «святої Богородиці». У мінійному житії святої зберігся опис її труни: «гроб камен мал. В церкви св. Богородица… и на верху гроба оконце сотворено и ту видіти тіло блаженної Ольги лежаще цело» [7, с. 207–211]. До Десятинної церкви було перенесено й мощі першого Київського митрополита Михаїла.

Згодом у Десятинному храмі були поховані і його засновники: у 1011 році – дружина князя Володимира грецька царівна Анна, а в 1015-му – і сам Володимир. У 1044 році святий Великий князь Ярослав Мудрий переніс сюди тіла своїх дядьків Ярополка і Олега: «Викопані були [з могил] два князі, Ярополк та Олег, сини Святославові. І охрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці» [5, с. 94].

Про значення Десятинної церкви в житті тогочасного Києва свідчить багато фактів. Наприклад, літопис залишив згадку про те, що коли князі В’ячеслав, Ізяслав і Ростислав, об’єднавшись під час міжусобної боротьби, у 1151 році вирушали з Києва, то вклонялися «Святій Богородиці Десятинній і святій Софії» [5, с. 246].

Історичне значення Десятинної церкви є особливо важливим ще й тому, що, на думку багатьох істориків, вона була першим центром києво-руського літописання. Намагаючись визначити ім’я автора Київського літописного зводу X ст., дослідник Б. Рибаков висловив цікаве припущення, що в його створенні могли брати участь дві особи, наближені до митрополита: настоятель столичної Десятинної церкви (кафедрального собору) і Білгородський єпископ Никита, який був вікарієм митрополита [8, с. 2].

Перша Десятинна церква простояла до грудня 1240 року. Коли під час монгольської навали Київ був захоплений, міщани, зібралися в ній, шукаючи порятунку. Після завалу стіни під вагою великої кількості киян вона стала великою братською могилою.

Отже, Десятинна церква відіграла визначну роль у християнському просвітництві Русі, утвердженні національно-культурних традицій і є символом духовного розквіту християнства та державності Київської Русі. При храмі створювалися літературні пам’ятники, у тому числі житія, велося своє літописання. Як вважають учені, саме літописцю з Десятинної церкви належить «корсунська» версія Хрещення Русі. Вона стала зразком для будівництва давніх українських храмів. Десятинний храм – вірогідне місце поховання святих князя Володимира і княгині Ольги та інших представників князівського роду. Його культурні й духовні скарби (ікони, книги) є безцінними.

Використані джерела:

1. Визначні пам’ятки Києва : Енциклопедичний довідник / Г. Ю. Івакін, М. Б. Кальницький, Ю. В. Павленко, О. Ю Храмов. – К. : Фенікс, 2005. – 494 с.

2. Голубинский Е. История Русской Церкви. – М., 1997. – Т. 1.

3. Архієпископ Димитрій (Рудюк). Мати церков руських. – К., 2005.

4. Карпов А. Ю. «Слово на обновление Десятинной церкви» по списку М. А. Оболенского // Архив русской истории. – М., 1992. – Вып. 1. – С. 86–111.

5. Літопис Руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – К., 1989. – XVI+591 с.

6. Макаров А. Малая энциклопедия Киевской старины. – К., 2002.

7. Ричка В. Княгиня Ольга. – К. : Альтернативи, 2004. – 336 с.

8. Толочко П. Русские летописи и летописцы X–XIII вв. – С.Пб. : Алетея, 2003. – 296 с.

9. Филарет Гумилевский, архиепископ. История Русской Церкви. – М., 2001.

10. Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. – К. : АртЕк, 1996. – 224 с., іл.

Категорию: