Перлина Контрактової площі

Сьогодні ми знову з вами, наші віртуальні «мандрівники», беремо з полиці «книгу» літопису нашого міста, неспішно її відкриваємо, дбайливо гортаючи пожовклі сторінки, знаходимо опис про незвичайний монастир на Подолі. Щоб опинитися біля мети нашої чергової прогулянки, ми спускаємося на фунікулері на Поштову площу.

Пройшовши вулицею Сагайдачного, доходимо до Контрактової площі.

Перед нами відразу відкривається вид на домінанту всієї площі – дзвіницю Катерининського грецького монастиря. Про цей архітектурний комплекс, про його історію, про видатних особистостей і буде наша розповідь.

Як без Подолу неможливе наше місто, так і Поділ, а тим паче Контрактову площу неможливо уявити без дзвіниці Катерининського монастиря. А сама площа згадується як центр торгівлі з давніх часів, але з XVII ст., завдяки розташованому на ній Магістрату, вона стає і суспільно-політичним центром міста.

Отже, Катерининський грецький монастир підпорядкований чернечій громаді Синайської гори.

Про це чудове місце можна коротко поінформувати так: «Пам’ятка архітектури місцевого значення “Комплекс грецького Катерининського монастиря” (охоронний № 285) відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26.04.1999 № 620». Але за цим визначенням приховано майже трьохсотрічна історія.

Напевно, греки торгували завжди і скрізь, але спочатку на території сучасної України їхні поселення були на морському узбережжі. З часом їхні громади з’явилися у віддалених від моря містах. Але найбільше їх приваблював Київ. У XVII ст. грецькі колоністи отримали торгові місця в нашому місті, звичайно, на Подолі – у торговому серці Києва. Їх усе влаштовувало з погляду торгівлі: і лояльне ставлення влади, і, практично, відсутність конкурентів, але було одне «АЛЕ» ‑ не було у грецьких торгових колоністів власного храму. Як православні християни вони могли відвідувати будь-яку київську церкву, але їм хотілося мати саме свій храм.

1730-ті роки можна вважати початком існування грецької чернечої обителі без наявності власне території монастиря, але з підпорядкуванням чернечій громаді Синайської гори, з метою «виконання київськими греками потреб і поховання померлих, а також для тимчасового перебування тут грецьких священнослужителів і ченців» («преподавания киевским грекам треб и погребения умерших, а также для временного пребывания здесь греч. священнослужителей и монашествующих»).

У 1733 році грецькі торгові колоністи звернулися до митрополита Рафаїла Заборовського, а він своєю чергою ініціював звернення Синоду до міської влади про передачу в користування грецьким купцям будівлі занедбаного Петропавлівського монастиря, розташованого навпроти Флорівського монастиря на вулиці Притисько-Микільській.

У греків були далекосяжні плани: храм монастиря перетворити на грецьку церкву та заснувати грецьку школу. Але магістрат Києва відмовив їм у цьому і не дозволив вести будь-яке будівництво на міській землі. Можна припустити, що не останню роль у цій відмові мало невдоволення влади величезними, найчастіше необґрунтованими, пільгами, що їх мали іноземні торговці. Хоча слід зазначити й негативне ставлення жителів Подолу та парафіян Петропавлівської церкви до питання передачі вищезгаданого комплексу будівель грекам.

Процес утворення грецької православної громади було запущено, і наприкінці 1736 року грецький купець Астаматіос Тіматі (Стіматі) дозволив землякам відкрити тимчасову невелику церкву на території однієї зі своїх садиб. Цього ж року до Києва прибув уповноважений синайського митрополита Кирила ігумен Євген, а за два роки Синод видав указ про дозвіл будівництва на Подолі грецької церкви, але з підпорядкуванням Київській єпархії. Наприкінці 1738 року грецька громада, з метою будівництва церкви, набуває (за іншою версією – отримує в подарунок) від того ж купця Астаматіоса Стіматі одну з його садиб, розташовану поряд з Контрактовою площею, і протягом 1739–1741 років будує кам'яну, тринефну, з однією апсидою, трикупольну церкву на честь святої Катерини. Одночасно з будівництвом громада організовує Грецьке братство та відкриває грецьку школу. Одним з меценатів був Іван Петрович Гудима, який зробив значний внесок у розмірі 300 рублів.

Через деякий час, а точніше через три роки після будівництва Катерининської церкви, Синайська архієпископія, в особі єпископа Никифора, направила клопотання про перейменування церкви в монастир з одночасним його підпорядкуванням Синайській горі. У 1748 році це клопотання, після погодження з церковною та міською владою, було задоволене. Для грецької громади Києва недільна служба велася грецькою мовою, в інші дні – церковнослов’янською. Ченцями монастиря були переважно місцеві жителі, але намісник в обитель призначався із Синаю.

1757 рік ознаменувався будівництвом дерев'яних на кам'яному фундаменті келій і зведенням монастирської дзвіниці. В останню чверть XVII ст. монастир на честь святої Катерини зарахували до 2-го класу та у власність обителі передали і садибу, і храм на той час скасованого Петропавлівського монастиря. Цікавий факт: в указі про передачу значилося: «не даючи звіту в грошах, залишки їх від річної помірності вживати на милостиню православним монастирям у варварських місцях (тобто Синайському)». За описами Києва, на повному утриманні монастиря були Катерининська церква, келії ігумена та братії, а також келії для почесних гостей. Є згадка про цегляну трапезну. Як і було заведено, монастир обнесли дерев'яною огорожею.

Тихе монастирське життя тривало аж до 1811 року, коли пожежею було знищено багато будівель на Подолі. У монастирі неушкодженою залишилася лише Катерининська церква, проте майже всі будинки на обох садибах були знищені.

У 1815 році міська влада створила спеціальну Комісію з облаштування Подолу, рішенням якої частина земель монастиря була передана приватним особам, частина – перейшла у власність міста під час планування та реконструкції Контрактової площі. Тільки в 1832 році митрополит Євген (Болховітінов) видав розпорядження про складання плану відновлення монастиря, а архітектор Людвіг Станзані, який 1833 року став київським міським архітектором, визнав у своєму висновку і дзвіницю, і огорожу старими й такими, що не підлягають подальшому використанню. Згідно з планом відновлення, нову дзвіницю та огорожу мали побудувати на одній із приватних ділянок, з одночасним поверненням землі монастирю.

До 1834 року на території монастиря було збудовано нові келії та лавки, але пожежа на садибі купця Гроздовського перекинулася на дерев'яні споруди монастиря та знищила їх. Протягом року практично всі ремонтні роботи було завершено, але архімандрит планував також відновлення і дзвіниці, і келій для братії, і будиночка для священиків, і трапезної, а саму церкву планували розписати.

За розробку нових креслень практично всього комплексу споруд монастиря взявся архітектор Богданович. На початку 1836 року всі необхідні проєкти були підготовлені, завізовані міським архітектором Станзані і подано на затвердження.

Але втілення задуманого дуже затяглося з кількох причин: по-перше, монастир не мав необхідного власного капіталу для виконання робіт згідно з кошторисом; по-друге, лише в середині 1839 року було розглянуто проєкт дзвіниці; по-третє, Синодом лише на початку 1845 року було створено Комітет та затверджено остаточний проєкт дзвіниці й келій. Розпочати будівництво, згідно із затвердженими проєктами, планували у 1852 році, але рішенням митрополита Київського та Галицького Філарета, враховуючи нестачу коштів, у 1850 році спочатку було збудовано келії. Подальша реалізація проєктів була зрушена за часом до запланованого 1852 року.

В архівних документах 1853‑1857 років, що стосуються планів забудови Подолу, є відомості про наявність у садибі Катерининського монастиря церкви, дзвіниці, келій і будинка намісника, трапезної та інших господарських споруд.

Масштабне оновлення монастиря розпочалося наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

У 1893 році почалося встановлення нових монастирських воріт, а з 1910 року – і докорінна перебудова монастирської садиби. На той час територія монастиря займала майже третину гектара, але «греки завжди греки»: третину монастирської площі монастир здав у найм торговому дому «М. Вайнтроб і син», нібито з метою оптимізації господарювання. У 1912 році архітектор Володимир Володимирович Ейснер спроєктував і звів новий п’ятиповерховий прибутковий будинок, замість існуючого будиночка за проєктом київського єпархіального архітектора Павла Івановича Спарро. Новий прибутковий будинок вражав своїм зовнішнім виглядом: стиль «неоампір», багато ліпнини, майстерно підібраний колір фасадної частини. Георгій Лукомський під час своїх поїздок «у внутрішні губернії російської імперії для збирання, дослідження, вивчення, замальовування та фотографування», а також у період свого викладання в Києві дав дуже високу оцінку новозбудованому прибутковому будинку грецького монастиря.

У 1914 році В. Ейснер продовжив співпрацю з Катерининською обителлю та запропонував проєкт нової дзвіниці у вигляді високої стрункої вежі, яка стала б висотною домінантою всього київського Подолу. Збереглася заява намісника монастиря архімандрита Амфілохія в канцелярію будівельного відділення Київського губернського правління: «Зважаючи на необхідність перебудови дзвіниці при церкві ввіреного моєму управлінню Синайського Грецького монастиря в Києві (Олександрівська площа № 2), представляючи при цьому проект передбачуваної споруди, прошу Його Превосходительство п. Губернського інженера затвердити такий».

На цьому можна було б і завершити історію спокійного молитовного життя монастиря, але вчитаймося в рядки київського путівника авторства Костянтина Віталійовича Шероцького:

«Його дізнаємося по високій із золотою головкою легкої біло-кам'яної дзвіниці і по невеликій церковці, що притиснулася за стіною. Греки, які будували цей храм, не внесли в його будову нічого свого. Монастир цей малий, відокремлений, двір його тісний; стіни храму потужні, декоровані барочними прикрасами; біля дверей стерті надгробки. У храмі хрестові склепіння та старі образи Каплунівської Божої матері (на право) та Різдва Христового (у красивій рамі з таврами). Іконостас старий, поновлений; у нижньому ярусі види Синайської гори – взірець стародавнього пейзажного мистецтва. Стіни також покриті зображеннями видів святих місць (нові). У монастир раніше вела кам'яна огорожа у стилі імперії (ампірі), високих будівель, що закривають її, досі не було. Дзвіниця мала інший вигляд; на ній було лише два поверхи; нинішня дзвіниця з будинками зведена 1915 року архітектором Ейснером. Стиль її – звичайний для Подолу ампір; частини її не пропорційні; верхній павільйон надто видовжений та легкий. Проте загальна лінійність і чіткість цього іміджу витримана».

У 1923 році згасли лампади в Катерининській церкві, а вже в 1928 році міська комісія, «обстеживши» садибу монастиря, дійшла протокольного висновку: «З огляду на те, що церква Катерини не використовується для молитовних зборів ще з 1923 р., жодних заяв від релігійних громад на цю церкву протягом останніх п'яти років не надходило, а церква без догляду руйнується – визнати за потрібне закрити цю церкву як молитовний будинок та разом із дзвіницею передати в розпорядження Комгоспу». А далі все, як за радянських часів: правління Житлкоопа, площі для проведення торгових ярмарків, виставка, музей, економічний інститут, театр естради та літературно-музичний театр «Діалоги», а на завершення – Київський експериментальний завод харчових машин.

Наприкінці ХХ ст. надійшло замовлення від міської влади для інституту «Укрпроектреставрація» на відновлення-реставрацію комплексу будівель колишнього грецького монастиря за рахунок коштів Національного банку України. Співробітники інституту «Укрпроектреставрація» – архітектори Ю. Дмитревич та М. Стеценко – підготували і в період 1995‑1996 років здійснили проєкт будівництва – відновлення вежі колишньої дзвіниці, а потім настала черга й прибуткового будинку. 46-ти метрова дзвіниця знову стала висотною домінантою Контрактової площі та всього Подолу. Прибутковий будинок Катерининського монастиря, з його чітко продуманим співвідношенням до решти архітектурного ансамблю площі та багатим скульптурним і декоративним оздобленням, по праву знову став вважатися однією з найкращих будівель нашого міста.

Сьогодні з усього монастирського комплексу після реставрації з відновленням втрачених елементів збереглися прибутковий будинок і дзвіниця.

Вечоріє, сутеніє, на Контрактовій площі яскраво запалилися вогні оглядового колеса, закривши своїм блиском перлину Подолу – дзвіницю колишнього монастиря на честь святої Катерини. А ми з вами прощаємося до наших нових зустрічей.

Джерела та література

Київський Свято-Катерининський Греко-Синайський чоловічий монастир. esu.com.ua

Храмы Подола. Церковь Святой Екатерины и Греческий монастырь. ukrainaincognita.com

Церковь Святой Екатерины (Греческий монастырь), Киев. :travels.in.ua

Греческий монастырь Святой Екатерины. kyivmaps.com

Екатерининский греческий монастырь. wikipedia.org

Греческий монастырь святой Екатерины на Подоле. kiev-foto.info

Греческий монастырь/ oktv.ua

История Киева: храм Святой Екатерины и Греческий монастырь. pravlife.org

Лукомский, Г. 1913. О новом и старом Киеве. Зодчий, 48, с.497.

Паспорт пам'яток архітектури Контрактова площа, 2А. Реєстраційний № 446. Опис пам'ятки / сост. Ю. Приходнюк; Головне управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт. Київ, 2000.

Шероцкий, К. В. 1917. Киев. Путеводитель, с. 137.

Петров, Н. И. 1897. Историко-топографические очерки Древнего Киева. Киев, с. 231.

Захарченко, М. М. 1888. Киев теперь и прежде. Киев, с. 258.

Смолій, В. 1999. Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. Кн. І, ч. І. Київ.

Володимир Мєщєряков
провідний науковий
співробітник Сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви

Тетяна Мєщєрякова
провідний лектор Сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви