Гуляючи нашим містом або просто йдучи за своїми справами, ми інколи замислюємося над історією, архітектурою будівель, повз які пролягає наш шлях. Уявляємо собі людей, які могли тут жити. Тож давайте зазирнемо на один відомий київський бульвар та дізнаємось історію чудового будинку. У 1871 році аптекар із Прилук Микола Фроммет купив ділянку на розі Бібіковського бульвару (нині бульвар Тараса Шевченка) та вулиці Тимофіївської (нині вул. М. Коцюбинського). На його замовлення архітектор В. Ніколаєв розробив проект чотириповерхового кам'яного житлового будинку. Безпосередньо будівельними роботами керував архітектор П. Спарро, який підготував також проект флігеля по Тимофіївській вулиці. Ансамбль споруд був виконаний за мотивами романської готики, що завдяки витонченим вежам, нагадує замок.
На останній світлині трохи нижче по Бібіковському бульвару можемо побачити унікальну пам’ятку міста – Залізну церкву. Ця святиня була освячена 1871 року на честь Іоанна Златоустого. Особливою вона була тому, що зроблена не з цегли або дерева, а з чавуну. Саме через цю особливість церква отримала назву в народі «Залізна». Ось якою вона була. На жаль, її спіткала така сама доля, як і ряд інших унікальних пам’яток: за наказом радянської влади її розібрали через «непотрібність». Утім, повернемося до будинку аптекаря. Під час будівництва в ніч проти 12 вересня 1881 року обвалилися фасад будівлі та її західна бічна стіна. Обвал зруйнував стіну сусіднього дерев'яного будинку. Відновлювальні роботи розпочали тільки у вересні 1882 року. Наріжний будинок і флігель завершили протягом двох років. До них провели воду й газ. На першому поверсі Фроммет розмістив аптеку. При ній було п'ять житлових і три службових кімнати. З 1884 року аптеку орендував провізор Микола Неметті. На цій сім’ї зупинимося більш детально. Микола Едуардович Неметті народився в родині статського радника, приватного доцента фармакології Київського університету, угорця за походженням, Едуарда Григоровича та Варвари Неметті. Вони займалися виробництвом штучних мінеральних вод і були одними з найуспішніших у цій галузі. У фондах Музею історії Десятинної церкви зберігаються дві пляшки зі скла зеленого кольору з цього заводу. В обох пляшках відбиті вінця. Їхній син Миколи Неметті мав ще двох братів – Володимира та Віктора. Володимир також обрав шлях медицини, став лікарем, Віктор же став юристом. Проте Миколу та Володимира спіткала гірка доля: вони обидва померли у віці 33-х років від туберкульозу. У столичних газетах того часу можна було побачити оголошення про те, що вчителька, француженка за походженням, пропонує свої послуги з вивчення французької мови. Це була дружина Миколи Едуардовича – Гепріетта Петрівна Демара. У серпні 1883 року міська дума найняла будинок Фроммета під військові казарми, у яких розмістилися батальйонний штаб, чотири ротних двори і 400 солдатів. У лютому 1882 року Миколу Фроммета розбив параліч і лікарі виявили у нього ознаки розладу психіки й недоумства. Справи Фроммета перейшли до його сина Роберта, який, однак, змушений був продати майно батька за борги. 29 листопада 1886 року за підсумками публічних торгів будинок придбав Карл Раузер. Новий власник одразу здав квартири в оренду, щоб отримати дохід з будинку. У 1887‑1889 роках навколо будинку не вщухали скандали. У цей час 50 квартир у будинку знімав такий собі пан Бжозовський. Між ним і представником власника будівлі й виникли суперечки, які довелося навіть вирішувати в судах. Представник власника приїхав до Києва, щоб перевірити, як ідуть справи в прибутковому будинку, і зустрів запеклий опір з боку Бжозовського. Конфлікт супроводжувався трагікомічними ситуаціями: у будівлі перекривали водопровід, унаслідок чого «частину будинку затопили нечистоти», його ворота блокували, тут перерізали шнур від номерів, хтось когось залишив без самовара, і кажуть, що навіть, підговорювали звільнити всю прислугу. Утім, незабаром все заспокоїлося, і скандали вщухли. 30 травня 1889 року в будівлі відкрили готель «Київ». Але аптека на першому поверсі там існувала фактично завжди. Тільки власники аптеки та будівлі змінювалися. Після встановлення в Києві радянської влади в колишньому будинку Фроммета розміщувалася Центральна аптека Південно-Західної залізниці, згодом – залізнична аптека № 1. У різні часи в будинку проживали такі видатні особистості:
Зараз у будинку розташовані житлові, офісні та торговельні приміщення на першому поверсі. У значній частині будинку відбувається ремонт. Попри оновлення та осучаснення першого поверху, верхні поверхи нагадують ту велич та первинну красу цього будинку-палацу. На одній з веж майоріє наш прапор. На фасаді будинку можемо бачити адресу та табличку про те, що будівля є пам’ятником архітектури. Адреса, навіть, вказана в декількох місцях. На цій світлині можна побачити зустріч минулого та сучасного. Тож, попри всі труднощі, людські чвари та негаразди, будинок радує око та повертає нас більш ніж на 140 років назад. Кличе нас помилуватися його красою, зайти на чашечку чаю в кафе та в аптеку за вітамінами в прохолодний осінній день. Джерела та література
Ольга Борисюк |