Прогулянка київськими схилами

Київський Поділ прекрасний у будь-який час. Тут можна знайти багато мальовничих куточків, цікавих місць, сповнитися нових вражень. Прогулянка давньою Олегівською вулицею на таку ж давню київську гору Щекавицю – це захоплююча подорож, у якій з'єднуються різні часи і релігії, старе і нове, різні історичні епохи. Прогуляйтеся й ви стародавніми подільськими вуличками, обов'язково пішки, не поспішаючи, розмірковуючи про час і простір, про місто і його мешканців, сьогоднішніх і минулих, тих, чиї кроки стерли бруківку під ногами до гладкості річкової гальки.

Ми піднімаємося знизу, від Житнього ринку. Перейдемо Нижній та Верхній Вали і озирнемося.

 м. Київ. Житній ринок (сучасний вигляд). 

Хто знає, як складеться подальша доля цього місця, знайомого не тільки всім киянам, але й гостям міста? Ще недавно тут шумів торг, а зараз темніє порожня будівля. Міська влада стверджує, що планується її реконструкція, адже з 1980 року на Житньому ринку не проводилося жодного капітального ремонту, зараз він закритий. Будівля Житнього ринку не є пам'яткою архітектури, тому вона потребує захисту. Хотілося б зберегти споруду в автентичному вигляді, у якому її було спроектовано, бо це наша пам'ять, наше минуле.

А далі неквапливо піднімаємося на гору. Підйом на вершину досить крутий, адже висота гори – 172 метри над рівнем моря. І пригадаймо історію...

 м. Київ, вул. Олегівська (вигляд із Замкової гори). Фото 80-х рр. ХХ ст.

Гора Щекавиця згадується в літописах із XII ст. Її було названо на честь одного з легендарних братів – засновників Києва, який, за переказами, жив у цих місцях. Також відомі такі назви гори, як Олегівка і Скавіка. Слово «скавіка» має спірне походження: воно виникло, за деякими даними, від імені одного з Київських князів, за іншою версією – це просто народна версія слова «щекавиця».

 В.В. Васнецов. «Князь Олег біля костей коня». 1899 р.

Варіант назви «Щекавиця» пов'язаний із Віщим Олегом, саме тим знаменитим київським князем, який завоював Константинополь, і, за однією з версій, був похований тут 912 року. За тисячу років, що минули, кому тільки не показували кияни «саме той курган на Щекавиці», хто тільки не шукав знамениту могилу на тій горі. Пушкін, Максимович, Лохвицький, Закревський… Педантичний краєзнавець Лаврентій Похилевич знайшов навіть дві «могили» Олега, до яких водили екскурсії до 50-х років XIX ст. Вулиця Олегівська, прокладена до вершини Щекавиці, утворилася на місці стежки, якою водили екскурсантів до «могили».

Точно невідома доля «могили» Олега під час інших поховань на Щекавиці вже в XIX ст. Також невідомо, чи існував курган над могилою весь цей час, або взагалі чи був він там похований, але археологічні розкопки 1995 року на горі підтвердили існування тут цвинтаря, датованого Х–ХІІІ ст. У 1121 році в районі Щекавиці була побудована церква святого Іоанна, а в 1183 році священик цієї церкви «піп Василь» був обраний ігуменом Печерського монастиря. Під час розкопок 1980 року було знайдено залишки кам'яного фундаменту, ймовірно, саме цього храму за нинішньою адресою вул. Олегівська, 41.

Не дивно, що Щекавиця привертає увагу вчених. Під час археологічних досліджень виявилося, що найдавніші поселення на горі відносяться до зарубинецької культури. Також були досліджені культурні шари Х–ХІ ст.; знайдені численні фрагменти давньоруської кераміки, візантійських амфор тощо.

Крім Олегівської вулиці, на Щекавиці нещодавно існували Трудова і Мирна вулиці, які нині фактично зруйновані. Трудова вулиця офіційно не існує, але зберігся будинок за адресою Трудова, 7А з відповідною табличкою, тому ця вулиця ще нанесена на багатьох сучасних картах. А ось інша вулиця – Мирна (колись вулиця Чорний яр), яка знаходилася до недавнього часу біля підніжжя Щекавиці з боку Подолу паралельно Валам – вже не існує. Уся приватна забудова на ній знесена, і на початку XXI ст. на вулиці залишався лише один напівзруйнований і занедбаний будинок № 7, у якому в 1897–1898 роках діяла перша офіційно відкрита в Києві татарська молитовня. Наприкінці ХІХ ст. він належав міщанину Василю Калиновичу. Зараз цей будинок повністю знищено, а разом з ним – і Мирну вулицю.

 м. Київ, вул. Мирна. Середина ХХ ст.

Вулицею Олегівською і зараз можна пройтися. Тут дивним чином поєднуються сучасні особняки і старі приватні будинки.

 м. Київ, вул. Олегівська. Кінець 80-х рр. ХХ ст.

У 1980-х роках на Олегівській планувалася комплексна забудова за проектом архітектора Людмили Кравцової. На мальовничих подільських схилах передбачалося розмістити творчі майстерні художників. Зі старих приватних будинків більшість жителів встигли відселити, і неподалік станції метро «Контрактова площа» утворилося «мертве місто». На сьогоднішній день дивом збереглося кілька дерев'яних будівель з різьбленими віконницями, лиштвами, карнизами. А серед будмайданчиків нових особняків і напівдиких хащів і нині можна відшукати залишки старих будинків: фундаменти, стіни, часом згорілі і напівзруйновані. На вулиці місцями залишилася старовинна бруківка. Загалом вона виглядає так, ніби після ХІХ століття відразу настало ХХІ.

 м. Київ, вул. Олегівська, 11

Будинок № 11 на вулиці Олегівській – це один зі старих дерев'яних київських будинків, яких донині майже не залишилося. Вікна з віконницями, різьблене обрамлення даху і цегляний димохід – усе в кращих традиціях старого Києва. Будинок дуже старий, але живий, у ньому і зараз мешкають люди.

 м. Київ. Панорама Щекавиці. ХІХ ст.

Гора Щекавиця була густо заселена ще в глибоку давнину, але ці поселення після монгольської навали практично зникли з лиця землі. Потім тут оселилися хлібороби: вони вирощували на схилах гори виноград і пшеницю. Кияни навесні любили проводити народні гуляння на Щекавиці. У 1619 році ця історична місцевість була передана для поселення міщанам. Вулицю забудували дерев'яними будинками. Назвали її Погребальною, тому що вона вела до найстарішого в Києві Щекавицького кладовища (1772 рік).

 м. Київ. Мечеть Ар-Рахма на Щекавиці

А ми йдемо далі, і за одним з крутих поворотів вулиці бачимо діючу мечеть Ар-Рахма (що в перекладі з арабської означає «милосердя»). Колись у Києві проживало близько 500 мусульман. Про це нагадує татарське кладовище біля мечеті, засноване перед Другою світовою війною і закрите для поховання в 60-х роках ХХ ст. У 1991 році Духовне управління мусульман України отримало дозвіл на побудову тут ісламського центру, у який тепер входять мечеть з мінаретом (вежею, з якої закликають віруючих на молитву) і медресе (середньою школою), де отримують знання столичні мусульмани. Автор проекту – Олександр Комаровський (автор Майдану Незалежності). Мечеть відкрита для всіх охочих. Чоловіки заходять у мечеть через центральний вхід, а для жінок спеціально обладнано вхід збоку. Моляться вони також у різних приміщеннях: чоловіки на першому поверсі, жінки – на другому.

 м. Київ, вул. Олегівська, 43А

Варто звернути увагу на будинок № 43А на вулиці Олегівській, де одразу впадає в око незвичайний цегляний паркан із включенням старовинної цегли з клеймами. Центральний портал будинку прикрашає дуже цікаве ліплення.

 м. Київ, вул. Олегівська, 43А. 
 Декоративне оздоблення

«Охороняє» ворота на вході в будинок скульптура сови, що закута в ланцюги. З іншого боку на паркані розміщено загадковий маскарон. Але найцікавіше в будинку – це цеглини. На них можна прочитати прізвища власників цегельних заводів того часу. Наприклад, чіткий напис «Сніжко» – прізвище купця першої гільдії, похованого на Байковому кладовищі; «Луньов» – ще одне відоме колекціонерам прізвище. Цеглини з таким клеймом знаходили в багатьох місцях Києва. Афіноген Степанович Луньов – власник двох цегляних заводів, заснованих у 1867 і 1872 роках.

І ось ми підходимо до Щекавицького кладовища. Некрополь існував тут з 1772 по 1950-ті роки.

 м. Київ. Щекавицьке кладовище (сучасний стан)

Цвинтар на Щекавиці з'явився після епідемії 1770 року, коли померло 6 тисяч киян. Тоді на Щекавиці з'явилися загальні «чумні» ями, зверху засипані вапном. До цього киян ховали при церквах або взагалі біля житла: при повенях (а Дніпро тоді розливався регулярно) такі поховання створювали для жителів Подолу додаткові проблеми. Засноване в 1772 році Щекавицьке кладовище обнесли земляним валом, встановили чіткі правила поховання. 16 червня 1782 року на Щекавиці була освячена церква Всіх Святих, побудована в стилі єлизаветинського рококо, а 1809 року до неї прибудували дзвіницю. Існує версія, що ця церква – останній проект архітектора Івана Григоровича-Барського.

 М. Сажин. Церква Всіх Святих. Щекавиця. ХІХ ст.

У 1857 році у храмі з'явився новий кам'яний вівтар святої Марії Магдалини. У притворі храму зберігалися прижиттєвий портрет сотника Савви Туптала – батька свт. Димитрія Ростовського (Данили Туптала) та кістка невідомої викопної істоти. Навколо храму ховали видатних діячів магістрату. На Щекавиці покоїлися композитор Артемій Ведель, архітектори Андрій Меленський і Михайло Іконников, історик Петро Лебединцев, професор і декан історико-філологічного факультету Імператорського університету Св. Володимира Володимир Іконников, історик і редактор «Київської старовини» Феофан Лебединцев, представники відомих родів Григоровичів-Барських, Максимовичів, Балабухів і багато інших видатних осіб.

 м. Київ. Щекавицьке кладовище. ХІХ ст.

У 1900 році Міська управа прийняла рішення закрити кладовище. Поодинокі поховання тривали тут, однак, до 1928 року. Після цього кладовище повільно руйнувалося, церкву знесли, а частина території цвинтаря була пізніше зайнята військовим об'єктом. До цього дня зберігся тільки цегляний будинок церковного причту по вулиці Щекавицькій, 32-б. Від поховань не залишилося майже нічого, на місці кладовища височіє металева радіовежа. На окремих ділянках із західного боку, між вулицею Лук'янівською і схилом гори, збереглася частина могил Щекавицького старообрядницького і мусульманського кладовищ. Поховання здійснювалися в два-три яруси, могили були навіть на стежках і вздовж огорожі кладовища. Для поховань самогубців, яких за православним звичаєм не відспівують у церквах, а ховають за огорожею цвинтарів і без хрестів, на схилах Щекавиці споруджувалися насипні тераси (галереї), залишки яких збереглися і до наших днів.

Зараз кладовище виглядає дуже старим і занедбаним. Частина могил зрівнялися із землею, на меморіальних табличках уже практично неможливо прочитати імена похованих. Тільки кілька старообрядницьких могил підтримуються в порядку.

Велику роль у тому, що цвинтар не було зруйновано остаточно, відіграло історико-культурне товариство «Стара Поляна». Спільно з Фондом солдатських матерів та історико-патріотичним клубом «Пошук» вони проводили на кладовищі суботники, домоглися встановлення бетонної огорожі. Були знайдені військові братські могили, встановлено меморіальну плиту. У минулому десятилітті виникла ідея зробити на кладовищі лапідарній – звезти сюди пам'ятники з усіх 29 кладовищ Києва, що не мають господарів, створивши міні-музей просто неба – адже це не тільки надгробні знаки, але й твори мистецтва, пам'ятки історії. Але поки що через нестачу фінансування проект закритий.

 Київ. Вихід на щекавицький оглядовий майданчик

А тепер вийдемо на круті щекавицькі схили. Є в столиці такі оглядові майданчики, про які знає навіть не кожен киянин. «Майданчик на 270 градусів» розташований на вершині гори Щекавиця. Його знайти досить легко – від будинку по вул. Олегівській, 42–44 спуститися донизу. Якщо Ви туди зібралися – взуйтеся відповідно, доведеться походити по стежках. На цьому майданчику кут огляду значно більший, ніж із Замкової гори. Як зазначено у Вікімапії, він дорівнює 270°. Видно не тільки Поділ, частину Оболоні і Труханів острів з масивом Троєщина, а й Петрівку, Куренівку, Мостицький масив та Пріорку.

 Київ. Вигляд зі щекавицького оглядового майданчика

Панорами просто фантастичні! Оглядовий майданчик Щекавиці – одне з улюблених місць відпочинку жителів Татарки, Подолу і не тільки. Це не дивно, адже в місті з кожним роком залишається дедалі менше куточків незайманої природи поблизу від центру.

Сподіваємося, що й вам сподобається прогулянка такими незвичайними місцями Києва.

Євгенія Кудрявцева,
зав. відділу фондів МІДЦ

Джерела та література:

Баканова В.А. Забытые страницы киевского быта. – Киев, 2011.

Горчинская А. Дом с клеймёнными кирпичами на улице Олеговской.

Гурьева Т. Путешествие для души. Олеговская улица.

Нестеров В. Щекавица – гора-легенда, историческая загадка, историческое кладбище в центре Киева.

Панорамы Киева с горы Щекавица.

Это Ретро.