Китаїв – історико-археологічна перлина Києва

Submitted by admin on Thu, 07/02/2020 - 17:20

У південній частині міста, за 9 км від Хрещатика, над долиною Дніпра, розташована дивовижна місцина, у якій збереглися пам’ятки й об’єкти, що засвідчують проживання тут людини в останні 5 тисяч років (іл. 1). Деякі з них сховані в землі й відомі за дослідженнями археологів, значна частина – ще чекає свого часу, коли науковці зможуть знайти й дослідити давні артефакти. Але є й такі об’єкти, які можна побачити зараз і які допомагають нам поринути в минуле а, за допомогою уяви, змалювати життя, яке вирувало тут і триста, і тисячу років тому…


 Іл. 1. Володимир Орловський. «Дніпро». 1882 р.
 Таганрозька картинна галерея.
 На задньому плані – споруди Свято-Троїцької пустині,
 ліворуч від неї – вкрита лісом гора з Китаївським городищем

Китаївський археологічний комплекс – пам’ятка археології національного значення (№ 260026-Н), яка має кілька складових: давнє городище, два курганних могильники, поселення, комплекс печер, що разом займають ділянку 67 га (іл. 2). Територіально комплекс можна розділити на три частини – західну, північну і південну. До першої з них відноситься поселення, на частині якого розташований Китаївський Свято-Троїцький чоловічий монастир УПР (МП). У північній частині комплексу міститься городище, печери під ним та прилеглий до давнього укріплення курганний могильник. У південній частині розташований ще один курганний могильник та інша група печер. Західна частина комплексу відділена від його решти долиною, по якій протікає Китаївський струмок і де розташовані п’ять живописних ставків.


 Іл. 2. План Китаївського археологічного комплексу. 1914 р.

Китаївське поселення займає похилі схили лівого берега струмка та має площу близько 30 га (іл. 3). Крім монастиря, який розташований у центральній частині поселення, площа останнього частково забудована житловими та іншими спорудами по вул. Ягідній, Китаївській та Пирогівській шлях. На пам’ятці виявлено ліпну кераміку трипільської культури (ІІІ тис. до н.е.) і ранньозалізного (скіфського) часу (І тис. до н.е.), численні матеріали часів Київської Русі (Х–ХІІІ ст.) із залишками жител із глиняними печами. Під час досліджень поселення в останні роки було також знайдено багато уламків кераміки ХІV–ХVІ ст. (іл. 4), частково розкопано об’єкт другої половини ХV ст., що засвідчують існування тут селища в цей час.


 Іл. 3. Китаїв. Поселення на береговій терасі і городище на горі. Світлина 2012 р.

Ці пізньосередньовічні знахідки поставили перед дослідниками питання щодо назви цього селища на околиці Києва. Відома назва урочища – Китаїв, тобто земля, що належала людині на ім’я Китай, була ще в ХІХ ст. пояснена церковною легендою про те, що ця місцина нібито була подарована Печерському монастирю 1159 року князем Андрієм Боголюбським на прізвисько Китай: «Се аз, великиї кн(я)зь Андреі по мирску Китаі Юревич, внук Владимирев Манамахов, правнукъ Ижеслав». Але, як доведено науковцями, грамота Андрія Боголюбського була сфальшована близько 1590 року, щоби довести право власності Печерського монастиря на Василівську (із центром у м. Василькові) маєтність на р. Стугна. До того ж у самому тексті грамоти (її найдавніший збережений список (тобто, копія) належить до 1658 року) нема ніякої згадки про Китаївську землю на околиці Києва. Нагадаємо також, що Андрій Боголюбський не був київським князем жодного дня, а отже, не мав жодних формальних підстав розпоряджатися землею, яка йому не належала, навіть виконуючи заповіт свого батька Юрія Долгорукого, як про це зазначено в грамоті.


 Іл. 4. Профілі вінець гончарного посуду ХV ст. зі споруди на Китаївському поселенні. 
 Розкопки 2013 р.

Імена або прізвиська Китай відомі на теренах функціонування російських говірок (кінець ХV–ХVІІ ст.), але не зафіксовані в цей час у Великому князівстві Литовському і в Середньому Подніпров’ї зокрема. Важливо зазначити, що район Китаєва входив до великої маєтності Голосіїв Печерського монастиря, яка вперше згадується ще 1580 року. Але топонім Китаїв уперше з’являється лише на початку ХVІІІ ст., і це було пов’язано з появою Китаївського скита Києво-Печерської лаври. Відсутність більш ранніх згадок назви Китаїв свідчить про її пізнє походження, яке, найімовірніше, пов’язане із зазначеною грамотою Андрія Боголюбського.

Цікавою є інша версія, яка витлумачує цю рідкісну назву. Мовознавці зазначають, що слово «китай» має значення «укріплення; фортеця; пліт, набитий землею». Прикладом такого походження є назви укріплень, населених пунктів або урочищ у формі Китайгород в Україні (Київська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Дніпропетровська області) або Китайгород у Москві (Росія). Але ці назви з’явилися також досить пізно – у ХVІ–ХVІІ ст. і пов’язані виключно з побудованими в той час укріпленнями. Китаївське городище функціонувало за півтисячі років до появи такої назви укріплень. Навіть за цією версією, городище чи урочище мало б назву Китайгород, а не Китаїв.

Отже, науковцям залишається продовжити пошуки назви Китаївського поселення, яке воно мало в ХІV–ХVІ ст. За давніми писемними джерелами, на землях Печерського монастиря в районі Голосієва в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст. існували селища Садки, Тиклін, Костенівка (уперше згадуються 1575 року), локації яких досі не з’ясовані. Одне з них, можливо, розташовувалося в Китаєві.

На високому пагорбі корінного берега Дніпра розташоване Китаївське городище. Зі східного боку воно було захищене стрімкими схилами гори в бік заплави Дніпра, з півночі й заходу – долиною Китаївського струмка. Місце городища було дуже зручним для проживання, і тому тут знайдено сліди давніх поселень ранньозалізного й ранньослов’янського (зарубинецька культура) часів. Саме городище, як вважають, було збудовано наприкінці Х ст., хоча висловлювалася думка, що на цьому місці могли бути укріплення зазначених більш ранніх часів. Максимальні розміри пам’ятки – 350×150 м, її площа – менше 3 га (іл. 5).


 Іл. 5. План Китаївського городища на основі топоплану 1927 р.

Подорож по городищу та іншим частинам комплексу краще розпочати з північного боку, від багатоповерхівки (вул. Пирогівський шлях, 46). Саме тут Китаївський струмок виходив до долини Дніпра; зараз цю ділянку сховано в підземні труби. Тут стоїть знак з табличкою «Археологічна пам’ятка Китаївське городище. Охороняється державою». Поряд під горою розташовані гаражі, біля яких земляний насип-вал заввишки 2,5 м (іл. 6) – ділянка нижнього укріплення городища, яка відгороджувала берег струмка і забезпечувала мешканців городища водою (іл. 5: І).


 Іл. 6. Залишок валу нижньої ділянки городища. Світлина 2012 р.

Піднявшись між розривом валу метрів на 10 вгору, ми потрапляємо всередину основної частини давньої фортеці. Ліворуч і праворуч видно насип валу, який проходить по краю гори, поступово піднімаючись за її рельєфом. Ліворуч на гребні валу і під ним видно траншеї – сліди розкопок городища, здійснені Олександром Ертелем у 1911–1914 роках. Аналогічні траншеї можна побачити вище на схилі майданчика городища і на його верхній ділянці (іл. 5: 8). Відійшовши метрів на 50 від розриву у валі, через який ми піднялися на городище, і зійшовши на гребінь валу – все одно, з якого боку, ліворуч чи праворуч від підйому, на схилі гори нижче валу можна побачити горизонтальну терасу завширшки 3–7 м – штучний ескарп (підрізка) схилу, яка входила до системи укріплень городища і яка оточує більшу частину фортеці (іл. 5: 3; іл. 7).


 Іл. 7. Оборонний ескарп на північно-західному схилі городища. Світлина 2012 р.

На верхньому майданчику городища є майже рівна ділянка, яку сприймали за додаткове внутрішнє укріплення – так званий Дитинець (іл. 5: ІІІ). Новітні дослідження показали, що це – місце невеликої ниви (городу) чернецького скиту ХVІІІ ст. Саме тут, трохи нижче від поверхні майданчика, розташований печерний лабіринт, виникнення якого пов’язано з початком чернечого життя в Китаєві (іл. 5: 5; іл. 8; іл. 9). Зараз цю печеру переобладнано й відкрито для входу прочанам. До неї ведуть доріжка і сходи, що з’єднують печеру з монастирем на протилежному боці струмка. Поряд із цією печерою і нижче від неї існували інші підземні ходи, входи до яких помітні на рівні тераси-ескарпу, про яку мова йшла вище (іл. 5: 6; іл. 10).


 Іл. 8. План печери під центральною частиною Китаївського городища. 1910 р.

У південній частині городища добре помітний давній проїзд на місці воріт дерев’яної фортеці (іл. 11). Тут, зовні головного укріплення, збереглися дві додаткові, з валами й ровами, лінії укріплень городища (іл. 5: V, VI; іл. 12). Через проїзд-вхід пройдемо далі давньою ґрунтовою дорогою, якій понад тисячу років і смуга якої вгадується в рельєфі на довжину близько 200 м від воріт городища (іл. 5: 4). Оглянувши городище, можемо констатувати, що воно складається з чотирьох частин – нижнього укріплення над струмком, основної частини, що займає різні за висотою ділянки гори, та двох невеликих укріплень зовні в’їзду, які додатково зміцнювали оборону фортеці в цьому найбільш вразливому місці.


 Іл. 9. Вхід до печери під центральною частиною Китаївського городища: 1981 р. 
 Світлина А. Чекановського 2009 р. (сучасний вигляд)

Прямуючи далі на південь давньою дорогою, праворуч ми бачимо стрімкі схили гори, що спускаються до ставків, ліворуч – пагорб, на якому розташовано десятки насипів курганів – могил місцевих мешканців давнього Китаєва межі Х–ХІ ст. (іл. 13). На думку частини дослідників, у давньоруський час це укріплення, або давньослов’янською – «град» (тобто город, місто, від «городити», «огороджувати» – тобто укріпляти) мало назву Пересічень (літописні згадки 1154, 1161 років).

 


  Іл. 10. Вхід до однієї з печер нижнього ярусу підземного комплексу городища. Світлина 2012 р.

Могильник 1 біля городища розташований досить купно. Він займає не тільки підвищену ділянку гори, але й, частково, навіть схили, хоча поряд є багато вільного місця на рівній ділянці плато. Значна частина могильних насипів пошкоджена грабіжницькими ямами ХІХ–ХХ ст., а також бліндажами часів Другої світової війни. Пройшовши стежкою вздовж курганної групи, ми виходимо до її закінчення, де помітний відрізок давнього валу і рову – залишки укріплення більш раннього часу, можливо, ще ранньозалізної (скіфської) доби.

Стежка веде далі вздовж краю високого берега Дніпра на пагорб – урочище Виноградне. На підйомі та вздовж краю гори видно прокопаний невеликий рівчак, схожий на окоп. Це – межа Виноградного – місцини розміром 300×100 м, де у ХVІІІ–ХІХ ст. існував монастирський хутір з пасікою і садом, що й дало назву цьому місцю (іл. 2). Подібні сліди окопування початку ХІХ ст., іноді відрізками завдовжки в 1 км, збереглися в різних частинах як околиць Китаєва, так і в Голосіївському лісі. У західній частині цієї ділянки навіть зараз помітні залишки фундаментів споруд хутора. Одна зі сторін урочища виходить до глибокої балки, яка на півкілометра вгризається вглиб корінного берега. Саме на її схилах розташовано кілька входів до печер ХVІІІ ст., пов’язаних із діяльністю хутора (іл. 14). Вони розташовані двома групами – ближче до Дніпра і біля місця колишнього хутора.



 Іл. 11. В’їзд до основної частини городища. Вигляд із внутрішнього боку. Світлина 2012 р.

Неподалік витоку глибокої балки розташована ще одна велика курганна група, у якій кількість курганів більша. Тут також багато знищених грабіжниками поховань. З південного боку від насипів видно ще одну лінію давніх укріплень – вал і рів, які осунулися від часу, можливо, оранки. Цей вал, вірогідно, також більш давній, ніж саме городище. Особливість цієї курганної групи – рештки давніх доріг, які проходили посеред курганів і залишили проїжджі смуги, одна з яких, на схилі підвищення, навіть врізалась в землю, утворивши довгий узвіз. Ці дороги – синхронні могильнику, відтак їм вже понад тисячу років. Годі й казати, що подібні давні шляхи не знайти ніде більше в Україні, хіба що в Криму. Пройшовши по одному з них, можна спуститися до верхнього Китаївського ставка і по дамбі перейти на місце поселення, далі повернути праворуч і через алею високих ялин вийти до Свято-Троїцького монастиря.


 Іл. 12. Вал зовнішньої лінії укріплень городища. Вигляд із внутрішнього боку. Світлина 2012 р.

Ще одна принада подорожі по Китаєвому – чудовий ліс, який укриває городище і все узгір’я біля нього, аж до Музею народної архітектури і побуту в Пирогові. Це – територія Національного природного парку «Голосіївський», де можна поблукати в мрійливій тиші, прислухаючись до звуків природи. Любителі знайдуть багато сюжетів для фотографування як у лісі, так і на берегах ставків і в монастирі.


 Іл. 13. Насипи курганів могильника біля городища. Світлина 2012 р.

В останні роки забудовники намагаються втілити ідею спорудження кількох житлових мікрорайонів на місці Китаївського поселення та розташованих поряд Болгарського хутора (збудованого як місце тримання владою Російської імперії у 1861–1879 роках під домашнім арештом болгарського уніатського архієпископа Йосипа Сокольського) та колишнього заміського двору Києво-Печерської лаври Самбурки, відомого із ХVІІІ ст. Завдяки місцевим мешканцям цю шкідливу для Києва, його історії та природи ідею поки що призупинили.


 Іл. 14. Вхід до однієї з печер в ур. Виноградне. Світлина 2012 р.

Віталій Козюба,
провідний науковий співробітник
науково-дослідного відділу історико-
археологічних досліджень МІДЦ


Джерела та література

Бобровський, Т. 2007. Підземні споруди Києва. Київ, с. 66–68.

Желєзняк, І. М. 2014. Київський топонімікон. Київ, с. 52–58.

Затилюк, Я. 2008. Грамота Андрія Боголюбського Києво-Печерському монастирю. RUTHENICA, VII, с. 215–235.

Козюба, В. К., Ізотов, А. О. 2013. Межові кордони та історико-географічна характеристика Китаєво-Голосіївської лісової дачі кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Церква – наука – суспільство: питання взаємодії. Київ, с. 20–24.

Козюба, В. К. 2014. Китаївське городище в Києві: до питання планової структури. Міста Давньої Русі. Київ, с. 404–414.

Козюба, В. К., Крижановський В. О., Оногда О. В. 2014. Дослідження об’єкту ХV ст. на поселенні в Китаєві. 2014. Археологічні дослідження в Україні 2013. Київ, с. 307–308.

Літопис Руський. 1989. Київ, с. 261, 278.

Мовчан, І. І. 1993. Давньокиївська околиця. Київ, с. 137–160.

Сургай, О. 2015. Болгарський хутір в Києві. Наука і суспільство, 9/10, с. 48–50.

Толочко, П. П. 1971. Тайны киевских подземелий. Киев, с. 51-57.

 

 

Категорию: