Аптекарі – це і медики, і продавці, і консультанти з вирішення життєвих проблем

У руках невігласа ліки – отрута,
яку за її дією можна порівнювати з ножем, вогнем або світлом.
Тоді як у руках людей обізнаних вони уподібнюються до напою безсмертя.

Давньоіндійська книга «Аюрведа»

Знову ми з Вами, наш шановний віртуальний «мандрівнику», зустрічаємося на вулицях нашого міста, не перестаємо з повагою дивитися на його «сивину» та захоплюватися його вічною молодістю. За вашими відгуками ми знаємо, що програма «повільного музею» сподобалася,

тому й сьогоднішню «подорож» ми присвятимо дуже важливим «мешканцям» нашого міста – аптекам.

А зустрінемося ми з вами в низинній колисці нашого міста – на Подолі, у невеликому, але затишному сквері, що розташований біля Вознесенського Флорівського жіночого монастиря,

якраз навпроти непомітної одноповерхової будівлі, у якій розташовується чудовий музей, але не просто музей, а музей-аптека.

Ми, як завжди, не ставимо завдання відвідати музей, але охочі після нашої подорожі можуть поринути в атмосферу ХVIII століття.

Відомо, що у 1550 році до н. е. був складений знаменитий папірус Еберса «Книга приготування ліків для всіх частин тіла», що містить майже 900 різних рецептів для лікування хвороб легень, шлунково-кишкового тракту, суглобів, очей, вух та зубів.

Наші предки також з давніх часів, з покоління в покоління, накопичували й передавали досвід, який свідчить про їхню уважність і обізнаність щодо лікувальних трав і речовини, у різний спосіб узагальнювали навики та вміння спостерігати за хворими. На торжищах, у так званих «зелених рядах», знахарі й ведуни надавали поради, продавали лікарські рослини (полин, ревінь, бодягу, кропиву, кору ясеня, подорожник, чемерицю) та настоянки – не тільки трав'яні, але й із павука-хрестовика, каракурта, скорпіона, чорного таргана та гадюки звичайної, а принагідно надавали медичну допомогу, застосовуючи при цьому основи теургічного лікування, пропонували різні амулети й обереги, присмачуючи все це передбаченням майбутнього.

ХІІ століття, Київ, Святого Успіння Печерський монастир... Відкриємо Печерський патерик і дізнаємося, що вже в ті далекі часи в монастирі жили лікарі, які не лише словом Божим, але й «порохами», і «мастами», і «мазунами», і «питтям» та й різним «зіллям» надавали допомогу хворим.

А у відкритій пізніше лікарні-монастирі біля Святої брами,

стражденні могли отримати і хірургічну, і терапевтичну і навіть психоневрологічну допомогу.

Утім, аптек, у сучасному розумінні, у Київській Русі не було, як не було й аптекарів. Лікар суміщав діяльність і лікаря, і аптекаря, а своє зілля він зберігав у льохах, рекомендуючи тим, хто до нього звертався, «горошки», тобто таблетки, приймати або «натще серце», або «всити», або в «ранку», «за днів», «увечері». У 1270 році у Львові було відкрито першу аптеку та притулок при храмі Іоанна Хрестителя. Саме з цього часу в нас почався поділ обов'язків лікаря та аптекаря, як це було у Європі. Функціонувала львівська аптека як складова монастирської медицини майже два сторіччя.

Наші предки та їхні спадкоємці – лікарі Київської Русі як першопрохідники лікарської та аптекарської справи, використовуючи досвід інших країн у лікуванні недуг, додавали і свої знання та досвід – з успіхом застосовували поташ і попіл для лікування опіків та старих ран. Незважаючи на значне поширення народної медицини та наявний арсенал знань і засобів, лікарям було важко боротися з морами, при яких гинули тисячі людей. Мори 1348, 1362, 1365 років наочно показали, що ні наявний досвід лікування, ні засоби народної медицини не в змозі протистояти подібному лиху. Тому, коли в 1464 році у Львові спалахнула епідемія чуми, влада міста запросила лікаря Зигмунда з Кракова та аптекарів Василя Русина, Варфоломія й Ольбрехта для надання дієвої допомоги населенню, а через чверть століття було відкрито першу, на відміну від монастирських та храмових, офіційну публічну аптеку загального користування. Незважаючи на досить примітивне приладдя й посуд для приготування ліків – котли для плавлення воску, мідні ступки, олов'яні глечики, сковорідки, шпателі, – мережа аптек продовжувала розвиватися. Нині ми з вами не підемо в аптеку за... тортом і лікером, а в часи започаткування аптечної справи саме так і було, та й аптеки більше нагадували кондитерську, ніж медичний заклад. Через два століття аптеки було відкрито в Луцьку, Острозі.

Так історично склалося в нашій країні, що і сам процес розвитку аптек, і законодавчі ініціативи поширювалися із заходу на схід. Тому, сидячи в затишному сквері на Подолі, ми поговоримо про Львів, про розташовані поряд з містом Лева населені пункти, і знову «повернемося» до Києва на початок XVIII століття.

1594 рік, невелике містечко Замостя, що неподалік Львова. Саме тут польський гетьман та канцлер Ян Замойський заснував академію, де поряд із загальними дисциплінами викладали медицину.

Нині в будівлі колишньої академії розташований існуючий з 1916 року загальноосвітній ліцей імені Яна Замойського та державне професійне училище імені Шимона Шимоновича.

Завдяки викладацькому складу вже у XVII ст. у Львові медичний корпус налічував 15 дипломованих лікарів, 5 цирульників-хірургів, функціонувало 15 аптек, які не лише забезпечували лікарськими засобами містян – їхня відмінна продукція постачалася до Польщі та інших країн Західної Європи.

На початку XVIII століття аптечна справа мала напівкустарний характер, але на межі XVIII–XIX століть аптечна мережа почала набувати приватновласницьких рис, характерних для аптек Європи, одночасно розширилося коло послуг та якість пропонованих препаратів.

Розширення аптечної справи на західних теренах нашої країни стало каталізатором законодавчого процесу: у 1773 році з метою впорядкування діяльності власників аптек та чіткого визначення основних вимог щодо надання медико-санітарної допомоги, а також з метою законодавчого затвердження графіка роботи, губернатор Львова прийняв Санітарний патент.

У документі були чітко прописані вимоги і до лікарів, і до аптекарів, зокрема, їм заборонялося займатися практикою без університетського диплома (як тут не згадати добрим словом канцлера Яна Замойського і створену ним академію), було накладено вето на особисте виготовлення ліків лікарями за наявності в місті аптеки. Крім того, було визначено призначення аптек та їхню організаційну структуру. Наказувалося мати аптеки публічні, окружні, військові, королівські, домашні, гомеопатичні, а аткож дрогерії. Буквально кількома словами про дрогерії: у сучасному місті немає в чистому вигляді дрогерій. Це, як правило, невеликий магазин, де продаються лише предмети санітарії та гігієни, перев'язувальні матеріали, фітотовари, косметичні засоби та деякі ліки фабричного виробництва, що відпускаються без рецепта. У більшості країн Європи подібні магазини збереглися досі.

Не упереджено, але з особливою увагою влада підходила до питання відкриття гомеопатичних аптек та контролю за їх роботою: препарати мали виготовлятися лише за наявності та за рецептом лікаря-практика і лише в тих аптеках, які мали право на виготовлення подібних препаратів. Лікарі, які працювали з гомеопатичними препаратами, на відміну від інших, не мали права на домашню аптечку.

Але повернімося до Києва, де на початок XVIII століття не існувало поняття «аптекарське ремесло».

Рік 1709 у місті ознаменувався відкриттям першої аптеки на Печерську під керівництвом провізора І. В. Чкалова.

На законодавчій основі держава не тільки контролювала роботу аптек, але, що дуже важливо, давала їм привілеї, порівняно з іншими торговими підприємствами і навіть з іншими аптеками, що були відкриті згодом: без дозволу власника першої відкритої аптеки ніхто не мав права відкривати нову аптеку не лише в районі, а й у місті. Статус будь-якого фармацевта був досить високим: їх не лише звільняли від військової служби, вони ще й носили звання «почесного громадянина».

Поряд із приватними аптеками в Києві з 1715 року почали з'являтися державні аптеки та аптечний магазин, який забезпечував медикаментами військові частини й госпіталі. Дещо пізніше забезпечення поширилося на чиновницький апарат Київської канцелярії та на громадянське населення міста, а завідували магазином провізори Бірмен, пізніше – Вендель.

Також аптеки й магазини було відкрито і в багатьох київських храмах та монастирях.

Майже 300 років тому було відкрито аптеку Йоганна Гейтера, що знаменита й досі, та сама, біля якої ми з вами розташувалися. Змінивши попереднього власника, ним став Георг Бунге. Аптека чверть століття була єдиною приватною аптекою в Києві.

Багато яскравих сторінок у книзі під символічною назвою «Аптеки нашого міста» присвячено Георгу Бунге – освіченому вченому того періоду, винахіднику, що виробляв барометри й термометри, людині, яка вивчала хімію й ботаніку, захоплювалася електрикою та фармакологією.

Потім батьківську справу продовжили сини Георга – Іван, Григорій та Андрій. Останньому й належала аптека на Подолі.

Відповідно до реєстру Київської медичної канцелярії та рапорту Андрія Бунге, з двох підрозділів аптеки один йменувався «господарським» і включав сади, городи, з можливістю заготівлі, транспортування та зберігання сировини. По суті, це був справжній ботанічний сад лікарських рослин, заснований Андрієм Бунге на Куренівці, а вирощеними рослинами забезпечувалося не лише наше місто, а й половина України. Добра пам'ять жителів Подолу про аптеку Бунга переступила століття і, хоча в середині ХІХ століття аптеку було закрито, у 1988 році її знову відкрили, нехай і в новій якості: тут нині музей-аптека, у приміщеннях якого не лише відтворено атмосферу старовинної аптеки, але й… А втім, зайдіть і самі все побачите.

Якщо ми з вами порушили питання про аптекарські сади, то необхідно конкретизувати й уточнити, як саме на Куренівці з'явився «господарський підрозділ». Андрію Бунге тривалий час не вдавалося вирішити земельне питання щодо виділення ділянки. Нині його дії можна назвати як вдалий рекламний хід хорошого господарника чи менеджера. Для вирішення питання про створення аптекарського саду та, відповідно, отримання земельної ділянки він, за погодженням з міською владою, упорядкував так званий ботанічний, або аптекарський, сад, який починався біля Чортового Беремища (неподалік нинішнього фунікулера) і закінчувався біля Дитинця. Перед Андрієм стояло завдання не лише упорядкувати сад площею майже 2 гектари, але й отримати за поданою заявкою ділянку землі для вирощування фарбувальної вайди.

Навесні 1811 року в Петербург було передано різні види тканини, пофарбованої в синій колір індиго, а також фарбу та опис процесу фарбування. Працю нашого земляка високо оцінили на найвищому державному рівні, а згодом Андрій Григорович отримав у повне розпорядження 10 десятин землі на Куренівці.

Ми з вами щойно згадали аптекарський сад, що починався біля сучасного фунікулера. У зв'язку з цим треба розповісти і про так звану «Старокиївську аптеку», розташовану на перехресті вулиць Великої Житомирської та Володимирської.

Феліціан Бугаревич, отримавши відповідний дозвіл, 1870 року орендував на вулиці Великій Житомирській, 6/11 приміщення під аптеку. Запам'ятайте, будь ласка, дату заснування цієї аптеки – 1870 рік. Минали роки, мінялися власники аптеки. Тривалий час володів не лише приміщенням аптеки, але й усім будинком, Василь Іньков. Настав 2014 рік... «Молода команда» тодішнього мера столиці викупила приміщення аптеки і перепрофілювала його. Більш ніж за 140 років давньокиївська аптека «пережила» дві революції, три війни, роки окупації, але з приходом «молодої команди» закінчилася славетна історія цієї аптеки, відвідувачами якої свого часу були і А. Прахов, що мешкав у цьому будинку, і М. Врубель. 

Початок ХІХ століття ознаменувався бурхливим розвитком аптечної справи та відкриттям аптек у багатьох великих містах. Усе це привело до того, що на додаток до раніше виданого (23 грудня 1836 року) «Статуту аптекарського»,                 

у 1873 році Уряд затвердив і видав «Правила відкриття аптек», у яких чітко було прописано положення, які стосувалися не лише осіб, що вже володіють аптеками, але й майбутніх власників. Крім того, регламентувався порядок відкриття аптек з урахуванням кількості мешканців та вже відкритих аптек, порядок, правила виготовлення та час видачі ліків.

Законодавча ініціатива уможливила вже у другій половині ХІХ століття функціонування 14 аптек, які майже всі були приватними. «Правила» передбачали збереження державних аптек у губернських та адміністративних центрах. Уже у 80-х роках ХІХ століття з метою поліпшення обслуговування незаможних верств населення було відкрито так звані «вільні аптеки».

Невблаганно мчать роки, світ навколо нас змінюється, розширюються наші пізнання в медицині, учені та практики-лікарі застосовують новітні методи лікування. Однак незмінним залишається прагнення отримувати нові знання, бажання боротися з недугами й, головне, співчуття, без якого не буде ні лікаря, ні провізора, ні взагалі людини.

Ось і підійшла наша з вами «прогулянка» до кінця, ми прочитали ще одну сторінку з життя нашого міста.

Але перш, ніж сказати вам: «До нових зустрічей», хотілося б попросити всіх вас – не рвіть нитки, яка пов'язує сьогодення з нашим історичним минулим, пам'ятайте, що нащадкам потім доведеться в'язати вузли, а вони дуже важко проходять через «тканину» майбутнього, коли порушено зв'язок з минулим.

Володимир Мєщєряков,
провідний науковий співробітник
сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви;

Тетяна Мєщєрякова,
провідний лектор
сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви