Загадка Ірининської церкви

Submitted by admin on Fri, 03/25/2016 - 14:59

Минуле Києва має багато таємниць, які залишаються не розгаданими, не зважаючи на зусилля кількох поколінь дослідників. Однією зі сторінок минулого нашого міста є давня церква, яка існувала в ХІ–ХІІІ ст. на розі сучасних вулиць Володимирської та Ірининської. Її залишки, які збереглися на висоту більше зросту людини, були розкриті аматором-археологом Кіндратом Лохвицьким у 1830-х роках. Розкопані руїни храму зображені на малюнках М. Сажина та Ф. Солнцева, причому на обох видно, як серед руїн працюють копачі, які сподіваються знайти там скарб (іл. 1). Згаданий малюнок Михайла Сажина зображено на марці, випущеній у Києві 2003 року.

Іл. 1. Руїни «Ірининського» храму. Малюнок М. Сажина 1846 р.

 

У середині ХІХ ст. при прокладанні вул. Володимирської залишки стін і фундаменти храму були розібрані на будівельні матеріали. Від церкви залишився лише потужний квадратний стовп, який дістав назву «Ірининський», оскільки в той час вважали, що ця споруда є Ірининською церквою, про яку літопис згадує двічі. У розповіді, датованій літописцем 1037 роком, подається розгорнута характеристика будівельної діяльності Великого київського князя Ярослава Мудрого, і серед інших церков, споруджених за ініціативи князя (Софійського собору, церкви Благовіщеня на Золотих воротах, Георгіївського храму в однойменному чоловічому монастирі), згадано й церкву монастиря Святої Ірини. Свою назву вона дістала від християнського імені дружини Ярослава Мудрого – Інгігерди, яка була донькою шведського короля Олафа Шетконунга. Яскраву характеристику Інгігерді-Ірині дають давні скандинавські саги. Княгиня опікувалася жіночим монастирем, спорудженим біля Софії. Вона померла раніше, ніж Ярослав Мудрий, у 1050 році, і була перепохована, після смерті чоловіка, разом з ним у величному різьбленому мармуровому саркофазі, що й нині стоїть у Святій Софії. Антропологічний аналіз її кістяка засвідчив північноєвропейські риси обличчя Ірини, вказав її зріст – 162 см, і приблизний вік смерті – 50–55 років. Поширена думка, що вона, під іменем Анни, була похована в новгородському Софійському соборі, але це твердження було сформульоване лише у ХV ст. місцевим архієпископом для розширення пантеону місцевих святих.

Збереглося кілька малюнків і фотографій Ірининського стовпа. Вони засвідчують, що стовп увінчувала невелика шатроподібна баня з хрестом, спочатку чотираменним, а згодом – шестираменним (іл. 2–5). Стовп, друга назва якого – «Ірининський пам’ятник», був оточений ажурною металевою огорожею і містився посеред проїжджої частини вулиці (іл. 6), що стало формальним приводом для його знищення у 1932 році.

Іл. 2. Ірининський стовп. Північний та західний боки. Малюнок третьої чверті ХІХ ст.

 

Іл. 3. Ірининський стовп. Південний та західний боки. Фото кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Іл. 4. Ірининський стовп. Східний бік. Розфарбоване фото початку ХХ ст.

Іл. 5. Ірининський стовп. Західний та північний боки. Фото 20-х рр. ХХ ст.

 

Іл. 6. Ірининський стовп на Володимирській вулиці. Фото кінця ХІХ ст.

 

На північній (відносно орієнтації церкви) площині стовпа, повернутій до осі вулиці, містилася металева табличка, на якій, вочевидь, була якась інформація про пам’ятник (іл. 2; 5). Сама кладка, судячи з фото, складалася з тонкої цегли – плінфи – і була зроблена в техніці так званого прихованого ряду, характерної для київських монументальних пам’яток кінця Х – початку ХІІ ст. У кладці не простежувалися вертикальні будівельні шви, тож інформація К. Шероцького, подана в його відомому путівнику «Київ» (1917), про обкладання хрестоподібного стовпа «Ірининської» церкви цеглою з Десятинної церкви, унаслідок чого той став квадратним, не підтверджується.

При спорудженні будинку № 33 по вул. Володимирській (зараз – будівля СБУ) під час розкопок С. Вельміна у 1913–1914 роках були зафіксовані лише залишки фундаментного рову частини південної стіни храму та його південно-східного кута (іл. 7). Тоді ж було запропоновано реконструкцію плану давньої споруди, яка повторювала план іншої церкви ХІ ст., розкопаної 1910 року Д. Мілєєвим неподалік – на розі вулиці Стрілецької та Георгіївського провулку.

 

Іл. 7. «Ірининський» храм: розкопана частина та реконструкція плану за С. Вельміним. 1914 р.

 

Від часу розкопок храму К. Лохвицьким за пам’яткою закріпилася назва «Ірининська церква», яка міцно ввійшла в наукову, науково-популярну та довідкову літературу, а також дала назву прилеглій вулиці. Утім, частина відомих радянських дослідників давньоруської архітектури (М. Каргер, Г. Логвин, П. Раппопорт) була більш обережною і припускала, що літописна Ірининська церква могла розташовуватися в іншому місці, зокрема, з нею пов’язували згаданий храм, розкопаний Д. Мілєєвим. Цієї ж думки дотримувалися відомі дослідники київської старовини початку ХІХ ст. Максим Берлинський та митрополит Євгеній Болховітінов.

Під час археологічних досліджень 1998 року, коли провадилися великі земляні роботи на проїжджій частині вул. Володимирської, вдалося ще раз оглянути місце «Ірининської» церкви. На подив науковців, на місці Ірининського стовпа, від якого залишився лише низ цегляного підмурку ХІХ ст., не було знайдено жодних слідів давнього фундаменту. З цього факту можна зробити два висновки – або стовп не автентичний і був змурований з використанням давньої цегли і блоків кладки в середині ХІХ ст., або оригінальний стовп був від’єднаний від фундаменту і після суттєвого пониження (для прокладання нової вулиці) рівня поверхні й розбирання фундаментів поставлений на тому самому місці.

Значна частина сучасних дослідників давнього Києва приєдналася до думки, що Ірининська церква містилася на розі вул. Стрілецької та Георгіївського провулку. Архітектурно-археологічні дослідження цього храму, здійснені у 2013–2014 роках, підтвердили його будівництво за часів Ярослава Мудрого. Натомість аналіз цегли з Ірининського стовпа (невеликий уламок-блок останнього зберігається у фондах Національного заповідника «Софія Київська») вказує, що за своїм розміром вона відноситься до другої половини ХІ ст. Є певні особливості плану «Ірининської» церкви, зафіксовані під час розкопок 30-х років ХІХ ст., які також свідчать про більш пізню, ніж перша половина ХІ ст., дату її спорудження. Серед найбільш відомих знахідок з розкопок храму 1830-х років – уламок різьбленої плити з червоного пірофілітового сланцю (шиферу), на якому зображено сцену боротьби воїна з левом. Молодий воїн у шоломі, з круглим щитом і коротким мечем, присів на одне коліно, оскільки на його плечі застрибнув великий лютий лев з великими кликами й пазурами (іл. 8). За стилем виконання цей витвір образотворчого мистецтва датується фахівцями другою половиною ХІ – початком ХІІ ст.

Іл. 8. Реконструкція сюжету різьбленої кам’яної плити, знайденої на місці «Ірининської» церкви у 1830-х роках (за Є.І. Архиповою)

 

Якщо «Ірининський» храм мав іншу назву, то яку саме? Різними дослідниками було висловлено кілька припущень, і серед назв фігурують Успіння Богородиці, Святих апостолів Петра і Павла, храм на княжому Ярославовому дворі, храм Андріївського (Янчиного) монастиря. Сподіваємося, що відповідь на цю загадку, залишену величним минулим нашого міста, буде, врешті-решт, знайдено.

Віталій Козюба

Джерела та література:

Архипова Е.И. Шиферный рельеф из храма на Владимирской улице в Киеве // Дьнєслово : Збірка праць на пошану дійсного члена НАН України П.П. Толочка з нагоди його 70-річчя. – Київ, 2008. – С. 233–240.

Каргер М.К. Древний Киев. – Москва ; Ленинград, 1961. – Т. 2. – С. 216–226.

Козюба В. Про атрибуцію так званої Ірининської церкви в Києві // Наукові записки з української історії. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – Вип. 13. – С. 104–113.

Шероцкий К.В. Киев. Путеводитель. – Киев, 1917.

Категорию: