Мій Київ – це «цілодобовий музей», по якому можна бродити все своє життя...

Submitted by admin on Mon, 03/20/2017 - 18:01

На карті нашої столиці багато тихих провулочків і затишних вуличок, найширших проспектів, що наче стріли пронизують його з краю в край. Києву вже багато сотень років, він гамірно дихає, скрипить гальмами тисяч автівок, знов прагне вперед, у майбутнє, прикрашаючи себе сучасними будівлями.

Швидкоплинно змінюється забудова нашого чарівного міста. Колись, за часів Київської Русі, «Клов» був околичним районом давнього Києва.

Неквапливо піднявшись по Лютеранській до перехрестя Шовковичної, ми зупинимося біля однієї з найцікавіших та чудових будівель міста – колишнього прибуткового будинку під № 19.

Ознайомимося з його «біографією».

У 1855 році в сім’ї барона Августа Ікскюль фон Гіндельбанда народився син Володимир (1855–1914). Сімейство фон Гіндельбанд належало до знатного ліфляндського дворянського роду лютеранського віросповідання.

У 1876 році Володимир Ікскюль фон Гіндельбанд розпочав службу в чині прапорщика та завершив її 1899 року в чині полковника. Подальший його життєвий шлях був пов’язаний з різними політичними і громадськими посадами.

Уже будучи одруженим з донькою відставного ротмістра Марією Любинською, він вирішив придбати земельну ділянку й побудувати прибутковий будинок. У зв’язку з цим він через кредитне товариство взаємного кредиту тричі брав позику на загальну суму понад 48 тисяч рублів для будівництва.

Зведення будинку було запропоновано київському архітектору Миколі Вишневському, який і спроектував триповерховий прибутковий будинок у неоготичному стилі. За задумом архітектора, будинок прикрашали сім башт, вкритих цинком.

На фасаді будинку Ікскюль-Гільденбандів містився їх родовий герб.

Сама споруда була кам’яною, триповерховою, з підвалом і мала цегляну стильну окрасу на фасаді,

подекуди була прикрашена ліпним орнаментом.

Фасад оздоблювали різноманітні декоративні елементи, наче казковий «пряниковий будиночок»: гострі башточки й підвісні колони з квітковими капітелями, аркбутани, стрілчасті й напівкруглі вікна і навіть портал парадного під’їзду на кшталт англійської готики. На киян будинок не справляв враження величного замку, швидше за все, він нагадував якусь казкову декорацію, а тому сприймався з любов’ю та усмішкою.

Для зручності мешканців стайні й каретні сараї перебували на подвір’ї, а в підвалі для кожної квартири було виділено індивідуальний льох для зберігання дров, для всіх орендарів було обладнано пральню. Квартири опалювалися теракотовими камінами.

Початок остаточного знищення неповторності цього будинку настав з моменту прийняття Декрету ЦВК УРСР «Об отмене права собственности на недвижимость в городах» у 1919 році. Міська влада знищила внутрішнє оздоблення будівлі, перетворивши її на «комуналку». Згодом, перед початком війни, його перетворили на багатоквартирний будинок.

У роки Другої світової війни будинок постраждав від пожежі. Вигоріли майже всі його дерев’яні частини та шість із семи шпилів.

У післявоєнний період працею військовополонених будинок було відновлено та знову перетворено на «комуналку», що призвело до остаточного знищення оздоблення інтер’єру, але не завадило внесенню будівлі до «Зводу пам’яток історії та культури України» як міської пам’ятки. Рішенням київського міськвиконкому 1986 року будинок на вулиці Шовковичній, 19 визнано пам’ятником житлової архітектури початку ХХ століття.

Історія будь-якого будинку пов’язана з його жителями.

Зокрема, на Шовковичній, 19, у довоєнний час жив видатний український поет і літературознавець Микола Бажан –

автор збірок віршів «Різьблена тінь», «Міцкевич в Одесі», «Італійські враження», а також поем «Данило Галицький», «Політ крізь бурю» тощо.

Він був автором перекладів українською мовою таких літературних творів, як «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі, а також творів О. Пушкіна, А. Міцкевича та ін.

У цьому ж будинку в цей час проживав і Павло Першин – відомий радянський економіст, директор Інституту економіки АН УРСР (1948–1950), заслужений діяч науки та техніки УРСР (1966).

Його методика визначення ефективності інтенсифікації сільського господарства використовувалася практично по всій території СРСР.

Незабутній для багатьох поколінь, один з перших серіалів СРСР «Адъютант его превосходительства»… У  ньому зіграли ролі відомі актори Віктор Павлов та Маргарита Криницина,

а в будинку було знято один з епізодів. Що особливо цікаво – в епізоді, де грають Павлов (бандит Мирон Осадчий) і Криницина (жінка на сходах), було показано стильний вестибюль, єдиний, що зберігся в тому вигляді, у якому був із самого початку.

Цікаві факти про цих акторів.

Першою роллю Павлова на сцені, ще коли він був школярем, стала негритянська жінка, що викликало шалений сміх в однокласників. Навчаючись у вечірній школі та працюючи на заводі, Віктор Павлов паралельно відвідував театральний гурток при Будинку вчителя. Разом з ним цей гурток відвідували відомі пізніше актори театру й кіно Алла Покровська та Володимир Висоцький.

А Маргарита Криницина, зігравши роль Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями», так і залишилася на все життя заручницею однієї ролі.

Незважаючи на шалену популярність серед глядачів, уже ніхто з режисерів у подальшому не сприймав її як акторку, котра може зіграти серйозні, а не комічні ролі. До речі, мати відомої російської примадонни Алли Пугачової та бабуся Маргарити Кринициної мали однакові дівочі прізвища – Одегови. Також обидві були родом з Уралу. А тітка Алли Борисівни підтвердила, що вони можуть бути родичками. Тим паче, що в дитинстві та в період ранньої молодості вони були дуже схожі одна на одну.

Роки незалежності подарували друге життя цій воістину перлині містобудування в короні нашого міста. Колись унікальний за архітектурою будинок, що перебував у занедбаному стані, отримав завдяки приватній інвестиції ту красу, якою ми можемо милуватися, але, на жаль, його інтер’єр став недоступним для огляду.

Категорию: