«Шоколадний будинок» на вулиці Шовковичній у Києві

 «Шоколадний будинок». Фото О. Стець. 2017 р.

Сучасна вулиця Шовковична пролягає від вулиці Михайла Грушевського до Басейної, перетинає Інститутську. На неї виходять Липський провулок, вулиці Пилипа Орлика та Лютеранська, а від вулиці Академіка Богомольця вона стрімко спускається до Басейної. Це одна з небагатьох вулиць міста, що дивним чином зберегла атмосферу старого Києва.

 Звід пам’ятки історії та культури України. 2011 р.

Вулиця прокладена наприкінці ХVIII ст. за назвою Аптекарська. Ця назва пов’язана з тим, що на розі з Олександрівською вулицею (сучасна назва – вул. Михайла Грушевського) містилася одна з перших київських аптек.

 Карта Києва 1911 р.

Повністю вулицю прокладено в 30-х роках ХІХ ст. під час заселення району Липки, що супроводжувалося знищенням Шовковичного саду (1835), з яким пов’язана пізніша назва вулиці – Шовковична, що вперше згадується 1834 року. 
У 1869 році вулицю було перейменовано на Левашовську – на честь київського військового губернатора Василя Васильовича Левашова, 

 
 Василь Васильович Левашов (1783–1848)

який правив губернією впродовж 1832–1835 років (за іншими даними – у 1834–1837 роках). За розпорядженням В. Левашова під час його каденції цю місцевість було ретельно впорядковано, розплановано і в основному забудовано. Саме на розі Левашовської та Інститутської вулиць (у дворі теперішнього житлового будинку № 8/18-20) містився генерал-губернаторський палац – одна з головних адміністративних будівель тогочасного Києва. У 1920 році будівлю знищили поляки, відступаючи після завершення радянсько-польської війни. 
На вулиці Шовковичній нині вціліло чимало будинків. Значна частина з них є пам’ятками архітектури, історії та культури. До пам’яток архітектури належать будинки № 3, 16-а, 16-б, 36/7 (модерн), № 5 (радянський ретроспективізм), № 10, 21 (пізній конструктивізм), № 16-а, 16-б (модерн), № 17/2, 19 (історизм), № 32–34 (перехідні форми від конструктивізму до радянського неокласицизму). Серед будівель з різноманітними архітектурними стилями зупинимося на «візитівці» цієї чудової вулиці – так званому «шоколадному будинку», розташованому за адресою: вул. Шовковична, 17/2.

 «Шоколадний будинок»

Наріжний двоповерховий особняк, традиційно брунатного кольору, з численними скульптурними оздобами, називають «шоколадним будинком» завдяки кольору та візуальній схожості з плиткою шоколаду. Будинок побудовано на замовлення Семена Семеновича Могилевцева за участю архітектора Володимира Ніколаєва (1847–1911). Це був один з найдорожчих будинків у місті. Володимир Ніколаєв – український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За майже 40-річне життя в Києві за його планами та проектами було зведено 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства.
Власник будинку – купець Семен Семенович Могилевцев (1846–1917) –походив з родини брянських лісопромисловців, закінчив Новгород-Сіверську гімназію. У 1876 році переїхав до Києва, де спорудив на березі Дніпра на розі Набережно-Хрещатицької та Турівської вулиць перший у Києві паровий тартак-лісопильню для переробки деревини.

 
 Семен Семенович Могилевцев (1846–1911)

Успішний підприємець не шкодував коштів на власний будинок. «Шоколадний будинок» декоровано в стилізованих формах ренесансної палацової архітектури. Усередині особняк оформлено в кількох стилях – готичному, мавританському, бароковому, російському та модерному. Людина зі смаком, Семен Могилевцев мав багату колекцію живопису та чудову бібліотеку з мистецтва.
Будинок огорнутий ореолом таємниць. Його чудернацьку зовнішність доповнюють багато легенд. Одна з них – про кохання. Подейкують, що купець Семен Семенович Могилевцев побудував будинок для зустрічей із заміжньою графинею, у яку він був закоханий. Тоді в домі з’явилися великі старовинні венеціанські дзеркала. Ходять чутки, що вони слугували порталом у потойбічний світ і були встановлені спеціально, щоб закохані в іншому житті змогли відшукати одне одного.
У 1917–1918 роках в особняку мешкав Ігор Олександрович Кістяківський (1876–1941) – учений-правник, міністр внутрішніх справ України та Гетьманату.

 Ігор Олександрович Кістяківський (1876–1941)

У 1919 році тут кілька місяців проживав Християн Георгійович Раковський (1874–1941) – радянський державний діяч, у 1919–1923 роках – нарком закордонних справ, голова Раднаркому УСРР.

 Християн Георгійович Раковський (1874–1941)

У 1925 році будинок було передано в розпорядження Всеукраїнської академії наук. Кілька років в одній із його квартир мешкав професор історії, керівник Археографічної комісії ВУАН Йосип Гермайзе (1892–1958). Деякий час сусідом історика до його арешту в квітні 1934 року був відомий археолог і музеєзнавець професор Микола Макаренко (1877–1938).

 
 Микола Макаренко (1877–1938)

У 1934 році особняк було реконструйовано за проектом архітектора П. Альошина. Стіни та стелю оформлено шпалерами високої якості, облицьовано полив’яними кахлями з ретельним добором рисунка, виконано художнє мастиково-альфрейне оздоблення на стінах і стелях по ліпленню із застосуванням натуральних фарб, бронзи, золота та срібла.
До 1934 року будинок мав житлове призначення, потім його було передано у відомство НКВС, 1948 року – Управлінню справами Ради міністрів УРСР. Перед війною тут містилося Всесоюзне товариство культурних зв’язків із закордоном.
Варто зазначити, що в радянські часи (1960–1982) у цьому будинку містився РАЦС.

 РАЦС (1960–1982)

Після зведення нового Палацу урочистих подій на проспекті Перемоги 1982 року будинок, що перебував в аварійному стані, було передано Управлінню культури і мистецтв Київського виконкому.
У 1983 році почалися реставраційні роботи будівлі, проте виділених на це грошей виявилося замало. 
На сьогоднішній день шоколадний будинок є філією Київського музею російського мистецтва. Тут відкрито три виставкові зали – так звані «біла», «російська» та «в стилі модерн».

Оксана Стець