«Шоколадний будинок». Фото О. Стець. 2017 р. Сучасна вулиця Шовковична пролягає від вулиці Михайла Грушевського до Басейної, перетинає Інститутську. На неї виходять Липський провулок, вулиці Пилипа Орлика та Лютеранська, а від вулиці Академіка Богомольця вона стрімко спускається до Басейної. Це одна з небагатьох вулиць міста, що дивним чином зберегла атмосферу старого Києва.
Вулиця прокладена наприкінці ХVIII ст. за назвою Аптекарська. Ця назва пов’язана з тим, що на розі з Олександрівською вулицею (сучасна назва – вул. Михайла Грушевського) містилася одна з перших київських аптек.
Повністю вулицю прокладено в 30-х роках ХІХ ст. під час заселення району Липки, що супроводжувалося знищенням Шовковичного саду (1835), з яким пов’язана пізніша назва вулиці – Шовковична, що вперше згадується 1834 року.
який правив губернією впродовж 1832–1835 років (за іншими даними – у 1834–1837 роках). За розпорядженням В. Левашова під час його каденції цю місцевість було ретельно впорядковано, розплановано і в основному забудовано. Саме на розі Левашовської та Інститутської вулиць (у дворі теперішнього житлового будинку № 8/18-20) містився генерал-губернаторський палац – одна з головних адміністративних будівель тогочасного Києва. У 1920 році будівлю знищили поляки, відступаючи після завершення радянсько-польської війни.
Наріжний двоповерховий особняк, традиційно брунатного кольору, з численними скульптурними оздобами, називають «шоколадним будинком» завдяки кольору та візуальній схожості з плиткою шоколаду. Будинок побудовано на замовлення Семена Семеновича Могилевцева за участю архітектора Володимира Ніколаєва (1847–1911). Це був один з найдорожчих будинків у місті. Володимир Ніколаєв – український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За майже 40-річне життя в Києві за його планами та проектами було зведено 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства.
Успішний підприємець не шкодував коштів на власний будинок. «Шоколадний будинок» декоровано в стилізованих формах ренесансної палацової архітектури. Усередині особняк оформлено в кількох стилях – готичному, мавританському, бароковому, російському та модерному. Людина зі смаком, Семен Могилевцев мав багату колекцію живопису та чудову бібліотеку з мистецтва.
У 1919 році тут кілька місяців проживав Християн Георгійович Раковський (1874–1941) – радянський державний діяч, у 1919–1923 роках – нарком закордонних справ, голова Раднаркому УСРР.
У 1925 році будинок було передано в розпорядження Всеукраїнської академії наук. Кілька років в одній із його квартир мешкав професор історії, керівник Археографічної комісії ВУАН Йосип Гермайзе (1892–1958). Деякий час сусідом історика до його арешту в квітні 1934 року був відомий археолог і музеєзнавець професор Микола Макаренко (1877–1938).
У 1934 році особняк було реконструйовано за проектом архітектора П. Альошина. Стіни та стелю оформлено шпалерами високої якості, облицьовано полив’яними кахлями з ретельним добором рисунка, виконано художнє мастиково-альфрейне оздоблення на стінах і стелях по ліпленню із застосуванням натуральних фарб, бронзи, золота та срібла.
Після зведення нового Палацу урочистих подій на проспекті Перемоги 1982 року будинок, що перебував в аварійному стані, було передано Управлінню культури і мистецтв Київського виконкому. Оксана Стець |