«Я багато будував…»

Submitted by admin on Sat, 09/30/2017 - 10:43

Не тільки кияни, але й гості нашої столиці, прогулюючись Пейзажною алеєю, що простяглась на схилах Старокиївської гори,

захоплюючись і красою урочища Гончарі – Кожум’яки,

і неповторністю казкових скульптур та оригінальних лавочок,

не звертають уваги на зовні непомітну, розташовану в глибині двору, будівлю з ініціалом і датами побудови з тильного фасадного боку.

Саме ця, на сьогоднішній день непомітна будівля, і є «героєм» чергової нашої з Вами, дорогий читачу, «прогулянки» вулицями нашого міста.

Європа наприкінці XVIII століття пережила бум будівництва прибуткових будинків. Ця мода прийшла до Києва лише через півстоліття. Відповідно, з’явилася каста власників будинків, що здавалися під найм, а також виникла ціла плеяда архітекторів, котрі спеціалізувалися на проектуванні таких приміщень.

У ХІХ столітті наше місто стає привабливим для проживання громадських діячів і чиновників, комерсантів та відставних військових. З’являються люди, яким у готелях жити було і не престижно, і невигідно.

А попит, як відомо, диктує пропозицію. І зарябіли сторінки газет ось такими, чи подібними цьому, оголошеннями:

«Семь комнат, третий этаж, лифт, балконы, телефон, электричество, ванная, паровое отопление, камин, шикарная меблировка, комната прислуги, посыльный для особых поручений, камердинер, швейцар, доставка писем, газет и журналов, стоянка экипажей и гараж, холодильные камеры в подвальном помещении. До 700 рублей в год».

Комерсанти, чиновники, громадські діячі починають селитися в прибуткових будинках, які в ті часи приносили місту чималий дохід. Саме цей, так званий «чиновницький апарат», який приїхав у «цукрову столицю» імперії на заробітки, але не мав можливості швидко придбати нерухомість, і викликав будівельний бум 1895–1901 і 1907–1914 років.

За короткий період «будівельних лихоманок» було спроектовано і зведено понад 1 000 прибуткових будинків, що назавжди змінили зовнішній вигляд Києва.

Ось як про це писалося в ті часи в одному з київських путівників: «Ці багатоповерхові будинки виросли за якихось п'ять-шість років у період будівельної лихоманки, що охопила Київ у 1895 р. Земля в центрі міста купувалася з бою, старі будинки, ще цілком придатні для житла, зносилися дощенту, а замість них поставали гігантські будівлі новітньої формації. Кількість цегельних заводів зросла, ціни на цеглу підскочили мало не вдвічі, банки видавали позички направо й наліво, місто стало невпізнанним зовні. Досить сказати, що кількість новоспоруджених кам'яних будинків за період від 1898 до 1901 року сягнула вражаючого числа – близько 1000».

У поєднанні з чудовими пейзажами, пам’ятниками старовини, парками та садами, прибуткові будинки, з їх неповторними цегляними фасадами по сусідству з недавно зведеними будівлями громадського призначення, створили новий міський стиль, те своєрідне середовище, що презентувало Київ багато років.

Але повернімося до нашого «героя», а ще – до людини, котра збудувала в Києві декілька воістину чудових прибуткових будинків.

У 1867 році у Вінниці в скромній релігійній єврейській сім’ї Зекцерів народився хлопчик. Батьки нарекли його Йосипом, мріяли дати йому релігійну освіту, щоб він став у майбутньому рабином. Однак сам Йосип віддав перевагу інженерії, що давало йому право на проектування і будівництво.

Париж, Берлін, Відень – у цих столицях архітектор набував свій будівельний досвід. Повернувшись у Вінницю, 30-річний молодий чоловік уже мав 5-річний стаж архітектора. Після повернення до свого рідного міста Йосип Зекцер, пропрацювавши трохи більше 3-х років, зміг спроектувати і взяти участь у будівництві пивоварного заводу Вахневського, тютюнової фабрики Зільбермана та окружної психіатричної лікарні. Проте молодому амбіційному зодчому було «тісно» в маленькому місті, і він переїздить до Києва, де починає практику приватного архітектора, відкривши технічно-будівельне бюро. І все своє подальше життя Йосип Абрамович присвятив Києву, місту, що стало йому рідним. До речі, замовлення керівника будівництва окружної психіатричної лікарні Кравцова на проектування і зведення будинку в Києві стало для Йосипа Абрамовича першим проектом. Будинок було зведено на вулиці Десятинній, 3.

Незважаючи на те, що Йосип Зекцер був лише одним із численних приватно практикуючих архітекторів, він не загубився серед своїх колег-митців. Володіючи чималим арсеналом стилів, здобутим у процесі роботи за кордоном, Йосип Абрамович зміг, залежно і від бажання замовника, і від запропонованого місця будівництва, а інколи й від ситуації, значно випередити за кількістю замовлень колег по цеху. Його неординарні підходи з використання стиснутих міських ділянок, такі ж оригінальні рішення планування, винятки з проектів тривіальних рішень стали візитівкою зодчого Зекцера. Тому спроектовані ним будинки гармонійно вписувалися в ансамбль вулиць Києва.

1901 рік став знаменним для зодчого – він спроектував та звів один з перших своїх прибуткових будинків – так званий Будинок Богрова на бульварі Шевченка, 4. Замовником виступив юрист Григорій Богров.

А нам цей будинок цікавий ще й тим, що тут у 1911 році разом з батьками жив і син володаря будинку – Дмитро Богров, який увійшов у світову історію тим, що саме він у київському Оперному театрі завдав смертельних ран прем’єру Російської імперії Петру Столипіну.

У цього будинку є «брат-близнюк», але про це згодом. А поки що за допомогою уяви давайте помандруємо вулицями нашої столиці і помилуємося творіннями Йосипа Абрамовича. До речі, у Києві, щоб знайти той чи інший прибутковий будинок, не обов’язково було знати поштову адресу. Досить було назвати ім’я власника, і Вам безпомилково підкажуть, як до нього пройти.

Отже…

Будинок Баксанта, що на вулиці Пушкінській, 21, належав чеському підприємцю Карлу Баксанту.

Будівля, призначена для Англійського консульства, вражає різноманітним декором інтер’єрів, а фасад був яскравим утіленням стилю модерн.

Тут, як і на інших будівлях зодчого, ми зустрічаємо «візитівку» Зекцера: з тильного боку цеглою викладено дати будівництва «1909–1910». Цей будинок відомий тим, що в ньому проживав Анатолій Галактіонович Петрицький – український живописець, графік, сценограф і педагог. Серед його численних робіт – знаменитий пейзаж «Не сад – місто Київ». Цей витвір мистецтва був написаний художником просто із власного балкону.

У цьому ж будинку на Пушкінській, 21 багато років прожив і сам архітектор Йосип Абрамович Зекцер.

Інколи, на прохання замовника, зодчий проектував будівлю разом з іншим колегою-архітектором. Прикладом такої співпраці може бути будинок, що належав сину знаного цукрозаводчика Іллі Заксу. Йосип Зекцер у співавторстві з Дмитром Торовим звів на початку Хрещатика масивну семиповерхову будівлю для потреб Торгової контори цукрозаводчика. Під час будівництва було використано чимало залізобетону, що якраз входив у моду. Стиль епохи підкреслює рельєфне панно – репліка роботи бельгійського скульптора Константена Меньє «Індустрія».

 

  Одним із прикладів поетапного будівництва приміщень, що постали за проектами Й. Зекцера, є Будинок лікаря Каміонського, розташований на вул. Саксаганського, 72.

Цю ділянку архітектор забудовував у 1906–1914 роках: спочатку був зведений триповерховий флігель на подвір’ї, потім п’ятиповерховий будинок на вулиці і ще пізніше – флігель, де й була відкрита Приватна лікарня внутрішніх, нервових, хірургічних та жіночих хвороб. Керував лікарнею сам Оскар Назарович Каміонський.

Ближче до початку вулиці Саксаганського, під номером 58, розташувалося ще одне творіння архітектора Зекцера – Будинок співака Каміонського – одного з кращих баритонів нашої київської оперної сцени, блискучого виконавця партій Демона, Фігаро, Онєгіна.

Після смерті Оскара Ісааковича в 1914 році будинок перейшов удові артиста – відомій співачці Кларі Брун.

http://ki.ill.in.ua/a/675x0/24043254.jpg?t=635582005521353808

Після націоналізації будинку більшовиками Кларі Ісааківні Брун-Каміонській, як колишній господарці,

залишили невелику квартиру, де вона, уже будучи на той час професором Київської консерваторії, благополучно дожила до глибокої старості.

Уважний читачу, помилки в тексті при згадці прізвищ власників цих двох будинків немає: той самий архітектор проектує будинки для двох різних замовників з однаковими прізвищами: Оскара Назаровича Каміонського і Оскара Ісааковича Каміонського – лікаря та співака.

Давайте пройдемося далі вулицею Саксаганського до перехрестя з вулицею Антоновича, де розташований ще один прибутковий будинок, збудований за проектом Й. Зекцера – Будинок Гронфайна.

http://static.panoramio.com/photos/large/62992793.jpg

При проектуванні цього будинку, на замовлення підприємця Хаїма-Бера Гронфайна, Йосип Абрамович використав в оформленні модернізовану готику. Зараз колись велично-монументальна будівля на перехресті двох вулиць рясно «декорована» недоладно заскленими балконами, що цілком змінили зовнішній вигляд будівлі.

Про деякі будівлі Києва до нашого часу дійшли незначні й уривчасті свідчення, але завдяки таким «хранителям вічності», як Михайло Борисович Кальницький,

http://fw-daily.com/wp-content/uploads/2015/08/IMG_0301-2-3.jpg

ми маємо можливість розповісти нашому читачу ще про одне творіння Йосипа Зекцера – Будинок Леонтовича. Він розташувався на вул. Михайла Грушевського, 16.

http://img-fotki.yandex.ru/get/9168/203753127.4a/0_cf21a_807c6dca_XXL.jpg

Підприємець Костянтин Леонтович замовив архітектору будинок, багато декорований у стилі модерн.

На початку нашої мандрівки і знайомства з роботами архітектора Й. Зекцера ми звертали увагу на вміле застосування зодчим набутого за кордоном досвіду при проектуванні будівель на складних ділянках міської забудови.

Одним з таких прикладів і є збудований на перехресті вулиць Володимирської і Льва Толстого Будинок Мороза.

http://data19.gallery.ru/albums/gallery/316446-ee8de-54688475-m750x740-u1334c.jpg  

Цю значну будівлю Й. Зекцер звів у 1910–1911 роках на замовлення купця першої гільдії Берка Мороза. Будинок є не тільки зразком раціонального модерну і прикладом оптимального використання земельної ділянки з оригінальним плануванням будівлі на складному міському ландшафті зі значним схилом, але й облаштований сучасним, як на той час, обладнанням: ліфтом німецької фірми «Шеглер», сантехнікою англійської фірми «Пуп», загальнобудинковим пилососом і переговорними пристроями. А невеликі внутрішні дворики створюють неповторний затишок для мешканців.

Але настав час повернутися до нашого «героя».

Згадайте, ми розповідали, що в Будинка Богрова є «брат-близнюк». Й. Зекцер майже два роки потому неподалік від перехрестя вулиць Володимирської і Великої Житомирської на замовлення І.-Ц. К. Роговської, звів прибутковий будинок з такими самими ланцюжками віконець візантійського типу.

Сусідні будинки були зведені пізніше, але навіть у цьому випадку Й. Зекцеру довелося робити планування прибуткового будинку з урахуванням обмеженої ділянки забудови. Досвід зодчого, його вміння «вичавити» з відведеної під забудову ділянки максимально вигідний варіант будівлі дозволили спроектувати чудовий прибутковий будинок з усіма елементами як зовнішнього, так і внутрішнього оздоблення.

Ми з Вами, шановний читачу, підійшли до нашого будинку з тильного фасаду, тому і звернемо увагу на деякі особливості елементів декору будинку з цього боку.

Перше, що впадає в око, – це ініціал власника будинку, латинська літера «R» у центральній частині будівлі. Вона увічнила пам’ять про колишню власницю будинку.

А дві дати, викладені на щипцях, позначають рік початку і закінчення будівництва – своєрідний «автограф» зодчого.

Спроектований Й. Зекцером будинок за усталеною практикою мав кілька входів: парадний (або ж, по-київськи, «парадне»),

тильний («чорний»), що знаходився в центрі,

і на кожну секцію, додатково, було по допоміжному входу.

Обійдемо будинок і вийдемо на вулицю Велику Житомирську,

щоб у повній красі побачити творіння зодчого:

багато декоровані щипці й центральну частину з віконними прорізами.

 

Відповідно до встановленої практики в деяких київських будинках від тротуару до під’їзду був перекинутий місток. Йосип Абрамович спроектував між тротуаром і фасадом невеликий рів, котрий утворив широкий світловий приямок для напівпідвалу і перекинув через нього місток.

Орендатори й мешканці будинку, заходячи до будівлі, потрапляли в респектабельний вестибюль, вхідні двері в квартиру вели до просторого коридору, кабінету, вітальні і їдальні, далі – в інші внутрішні приміщення. Залежно від площі квартири, яка орендувалася, у ній були і мала вітальня, спальня-будуар, і спальня для дітей, кімнатки для лакея, кухарки та гувернантки, кухня, і як виняток – запасна кімната.

Варто зазначити, що парадний вхід призначався виключно для мешканців та їхніх гостей, «чорним» ходом користувалася прислуга або особи, що приходили на виклик: молочниця, пічник, сажотрус, двірник та інші. У подвір’ях категорично заборонялося будівництво голубників і утримання ланцюгових собак.

Примітно й те, що Й. Зекцер при зведенні будинку застосував технічну новинку того часу – обладнав «чорний» вхід вантажним ліфтом.

Але занадто коротким виявився вік прибуткових будинків у нашому місті. Приватні прибуткові будинки в роки встановлення радянської влади були конфісковані. Спочатку їх передали кооперативам, а в подальшому – державі. Під лозунгом «соціальної справедливості і рівності» прекрасно облаштовані квартири перетворилися в комунальні, де при ущільненні кожній сім’ї виділяли невелику кімнатку, отриману при переплануванні й розділенні величезних віталень на дві або й на три невеликих кімнатки, зі спільними кухнею та санвузлом.

Заради справедливості варто зазначити, що «судний день» для столичних прибуткових будинків настав саме в наш час, на межі XX–XXI століть. Зараз модно «ущільнювати» не окремі квартири, зараз «ущільнюють» цілі квартали, а наш Київ продовжує втрачати своє обличчя.

Хотілося б на цьому й завершити нашу с Вами «прогулянку» вулицями столиці, завершити знайомство з творчістю київського зодчого Йосипа Абрамовича Зекцера, але… ми пройдемо на вулицю Рейтарську і зупинимося біля будинку № 22.

Зодчий спроектував тут одну з найчудовіших будівель нашого міста в стилі венеціанської готики. З 1913 року в будинку розташовувалося Товариство швидкої медичної допомоги.

Архітектор-проектувальник Йосип Зекцер після подій 1917 року залишився жити в Києві, працював і в інших містах, очолював ремонтно-будівельний підвідділ комунальних підприємств Києва, був експертом Київського земельного банку.

У 1933 році нещасний випадок обірвав життя талановитого зодчого. За іронією долі, Й. Зекцера в критичному стані привезли в лікарню, розташовану в колись ним же спроектованій будівлі Товариства швидкої медичної допомоги.

«Я багато будував, нехай тепер будують інші», – такими словами завершив свій життєвий і творчий шлях Й. Зекцер. А колись чудова його будівля вже багато років очікує на свого реставратора.

Ось і закінчилася чергова «прогулянка» вулицями нашої столиці, але не завершилося наше знайомство з визначними будівлями Києва. Хотілося б, щоб ми з вами і наша столиця могли і в подальшому пишатися величчю архітектурних шедеврів, з гордістю показувати та розповідати про них нашим друзям, прогулюючись з ними вулицями нашого міста.

 

Категорию: