Будинок з котами

Submitted by admin on Wed, 11/28/2018 - 12:31

У Києві є кілька старовинних будівель із цікавою історією та унікальною архітектурою. Як правило, такі будинки, крім оригінального зовнішнього оздоблення, мають ще й дуже цікаву історію. Одна з таких будівель  так званий «Будинок з котами» на вулиці Гоголівській, 23.

«Будинок з котами»  також відомий, як будинок Ягімовського  пам’ятник архітектури та історії дореволюційного Києва, розташований на вулиці Гоголівській під номером 23. Свою назву будинок отримав через велику кількість фігур котів у декорі фасаду. Це будівля зеленого кольору з білим оздобленням, споруджена 1909 року.

Історія «Будинку з котами» має цікаві подробиці. У середині ХІХ століття розвиток промисловості й торгівлі зумовив швидке зростання населення Києва та «будівельну лихоманку». Місто розросталося, у тому числі від залізничного вокзалу в бік сучасної Шулявки. Наприкінці 1850-х років місцевість, що недалеко від площі Перемоги (Галицької), була заселена відставними солдатами. Тут формувалися свої вулиці й престижні райони. Так, на вулиці Гоголівській (колишній Кадетський провулок) мешкала військова еліта. Тут придбав ділянку і полковник Фердинанд Ягімовський для будівництва прибуткового будинку. Ходять чутки, що він дуже любив котів, тому замовив собі такий будинок. Є також версія, що він втратив свого улюбленого кота, точніше той таємничо зник. Щоб якось розважити себе, господар попросив виліпити фігуру саме такого кота на фасаді будинку. Цілком можливо, що в історії будівлі немає ніякого містичного підґрунтя, а замовник, описуючи свої побажання архітектору, просто хотів якось виділитися. Адже будинок замислювався як прибутковий, а отже, мав приваблювати велику кількість людей для заселення. На Гоголівській розташовувалося чимало красивих особняків, де жили багаті й відомі люди. Полковник свого домігся  безліч знаменитостей прагнули пожити в «Будинку з котами».

На будівлі можна відшукати також герб його першого господаря.

Ягімовський замовив проект будинку відомому інженеру-архітектору Володимиру Безсмертному. Треба зазначити, що оздоблення будинку нехарактерне для творчості Безсмертного. Велика кількість представників тваринного світу на стінах споруди асоціює її архітектуру з архітектурою Будинку з химерами. Через стиль будівлі авторство будинку часто приписують Владиславу Городецькому  саме він любив пишне оздоблення й достатню кількість різних істот на фасадах будівель, але останні архівні дослідження спростовують цю версію. Можливо, саме через прізвище архітектора Безсмертного будинок також називають «Замком Кощія».

Будівля одразу привертає увагу: повна асиметрія фасадів, відмінність у формах і розмірах вікон, дверей, балконів, різноманіття скульптури. Фасад будинку прикрашений зображеннями котів з великими, ніби справжніми, очима. Складається враження, що тварини сидять і охороняють вікна.

Крім котів, на будинку «живуть» символи мудрості  сови,

а вінчає композицію фігура химери.

Усі елементи в скульптурах детально продумані, тому кожну складову хочеться розглядати уважно, вдивлятися й фантазувати про життя цих, насправді, неживих істот.

Іншою відомою рисою будинку є оздоблення вікон маскаронами. По суті, кожен з них має свій вираз обличчя. З людськими обличчями на зеленому будинку пов’язують чимало міських легенд.

Незважаючи на привабливий і романтичний зовнішній вигляд, життя в будинку не найкомфортніше. На кожному поверсі по чотири квартири, кімнати будівлі вузькі й незручні, вікна невеликі та незручно розташовані, спальні мало освітлені.

         У плані будинок має Т-подібну форму. З вулиці здається, що тут чотири поверхи. Збоку і з двору видно, що їх п’ять. Фігури й характерні обриси елементів фасаду відносять його до модерну, орнаменти і скульптура  до неоготики, дуже рідкісного для Києва стилю.

Більшість вікон, балконів і дверей виконані також у стилі модерн, проте правилом це не стало. Про це свідчать такі особливості конструкції та декору, як відмова від прямих кутів на користь більш «природних» ліній, велика кількість рослинних мотивів в оздобленні, використання поширених на той час будівельних матеріалів. Балкони будівлі досить різноманітні, але, незважаючи на їх вишуканий декор, архітектор переслідував насамперед утилітарну мету. Про це свідчить той факт, що всі відкриті балкони широкі й просторі, обладнані дренажною системою, тоді як у криті проведені опалення та вентиляція.

Вікна й двері відрізняються формами та розмірами. У цьому – оригінальне рішення архітектора. З’єднання екзотичних модерністських напівкруглих вікон і зроблених під готику вітражів давно стало візитівкою будинку. Спірною залишається ідея розташувати великі вітражні вікна біля землі, оскільки вони пропускають холод узимку, а влітку кімнати нагріваються.

Архітектор будівлі – Володимир Андрійович (Адріанович) Безсмертний – народився 21 грудня 1861 року в Києві в сім’ї небагатого чиновника. Цікавим є архівний запис із метричної книги Старо-Київської десятинної церкви від 2 січня 1862 року про немовля Володимира – сина столоначальника київської казенної палати, титулярного радника, кавалера Адріана Васильовича Безсмертного і законної його дружини Адольфіни Генріхівни, православного віросповідання, швейцарської підданої.

Володимир Безсмертний навчався у Віленському реальному училищі, а в 1885 року закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів, відслужив в армії і зайнявся будівельною діяльністю. Працював у Житомирі, потім переїхав до Києва, де понад 40 років прожив у будинку № 28 на вулиці Великій Підвальній (нині – Ярославів Вал). Володимир Безсмертний залишився в Києві після революції, а в 1922–1931 роках був головним архітектором міста. Помер 6 жовтня 1940 року; похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

http://primetour.ua/~uploads/fck/lik1.jpg

Серед його робіт у Києві – естакада першого фунікулера (19021905); паркова Петрівська алея, прокладена за його пропозицією; школа для глухонімих на вулиці Макарівській (нині – вулиця Пугачова); майстерня при виправному арештантському відділенні на Бібіковському бульварі; Казенна палата й казначейство на Львівській площі (після війни нічого не залишилося від купола та пишного декору будівлі); елеватор при млині Лазаря Бродського на Боричевому узвозі; прибутковий будинок Красовського на вулиці Гоголівській. Крім того, Безсмертний, як консультант і член будівельної комісії, брав участь у будівництві Володимирського собору, Київського політехнічного інституту, Хімічної лабораторії університету святого Володимира, займався будівництвом і розширенням київської каналізації і артезіанського водопостачання в Києві та багатьох інших об’єктів.

У «Будинку з котами» в різний час проживало чимало відомих людей.

 

 

У 1917–1920 роках у квартирі № 5 жив український історик і етнограф Микола Захарович Левченко. Він був названим сином А. Кримського. У Києві закінчив Другу класичну гімназію (1920), навчався в Археологічному інституті (1921). Працював у Всенародній бібліотеці України; а в 1923 році став завідувачем друкарні ВУАН і науковим секретарем канцелярії Історико-філологічної кафедри ВУАН. Автор праць «З поля фольклористики та етнографії», «Казки й оповідання з Поділля в записах 1850–60». Відомі статті вченого, присвячені окремим питанням фольклористики й етнографії, аналізу відомостей про український народ у праці Гійома Постеля «Про Турецьку державу», публікації записів розповідей селян про події перших років громадянської війни в Україні.

6 липня 1929 року вчений був заарештований у справі СВУ. Під час слідства, намагаючись врятувати від арешту А. Кримського, визнав себе винним у сфальсифікованих звинуваченнях і 20 лютого 1930 року був засуджений до 10-ти років таборів. Покарання відбував у Карелії (РФ), де захворів на психічну хворобу. У 1934 році звільнився, повернувся до Києва, але, через хворобу, покінчив життя самогубством. Реабілітований 1973 року.

У період з 1917 до 1920 року в «Домі з котами» проживав знаний учений-механік Степан Тимошенко, який отримав світове визнання за розробку теорії стійкості пружних систем. На його честь в Україні нещодавно почали випускати поштову марку, а в Америці вже багато років існує медаль його імені, якою нагороджують учених-винахідників за видатні досягнення в галузі прикладної механіки. Зараз на особняку можна відшукати пам’ятну дошку на його честь.

С.П. Тимошенко писав про себе: «Я не народився математиком. Тонкощі абстрактної математики мене не притягували. Проте математичні застосування в інженерних науках – це було саме те, що мене цікавило і до чого мене вабила природа».

На сайті Стенфордського університету поряд з ім’ям Степана Тимошенка гордо красується титул «герой інженерії», адже саме йому належить вивчення явища прикладної механіки.

Тривалий час вплив ідей українця був настільки потужним, що інженери між собою називали ці роки «ерою Тимошенка». Академії наук наперебій запрошували вченого – таких виявилося 16. Це ще раз підтверджує масштаб досягнень науковця.

Наприкінці грудня 1917 року, у віці 28 років Степан Тимошенко очолив кафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інституті, а коли йому виповнилося 33 роки, уже за підручниками «сина кріпака» (а саме так дражнили Степана Тимошенка в дитинстві) навчалося кілька поколінь інженерів у багатьох країнах світу.

Настали обнадійливі місяці становлення Української Народної Республіки. Коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, а міністром освіти став Микола Василенко, постало питання реального створення Української академії наук. Провідні вчені почали об’єднуватися для вироблення концепції та статуту Академії наук. Було зібрано комісію для підготовки законопроекту про заснування УАН. Цю роботу виконував у дружній співпраці з Володимиром Вернадським і Степан Тимошенко.

Тимошенко опікувався питаннями створення відділу механіки для теоретичних та експериментальних робіт. Згодом усі члени комісії стали академіками УАН, а Тимошенко очолив організований ним Інститут механіки (нині відомий як Інститут механіки НАН України).

Але знову наступили буремні роки, трагічні, із сьогоднішнього погляду, роки в історії України, – зміна влади, безправ’я, розгроми, окупація, – усе це не могло не вплинути на вченого. У своєму нарисі Микола Сорока пише: «Найдужче обурили Степана Тимошенка денікінці, коли в Києві зірвали напис: “Українська Академія наук”. Учений не бачив перспектив для вільної наукової праці і на знак протесту виїхав до Югославії, де викладав у Загребському політехнічному інституті, а затим подався шукати кращої долі до Сполучених Штатів».

Спочатку українця радо прийняла Європа, а потім переманили до себе Сполучені Штати – спершу Мічиганський університет, а згодом – Стенфорд. Без його формул не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого спеціаліста з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.

Не меншої популярності здобув Тимошенко і як викладач. Кожну лекцію він перетворював на вирішення конкретної інженерної проблеми. Часто навмисно робив помилки в рішеннях, чекаючи, поки студенти їх помітять. Потрапити до українця на курс вважали за честь.

Коли Тимошенко досягнув пенсійного віку, чемно написав заяву на звільнення, та в Стенфорді її розірвали на шматки і попросили залишитись. Українець викладав ще 10 років.

Нещодавно, у травні 2016 року, Музей історії Десятинної церкви присвятив постаті С. Тимошенка розділ у виставці «Кияни в світі: відомі та невідомі імена».

Такі цікаві сторінки історії відкриває для нас прекрасний та трохи загадковий «Будинок з котами» в центрі української столиці.

Завідувач науково-дослідного відділу фондів

Музею історії Десятинної церкви Євгенія Кудрявцева

Джерела та література

 

1. Горчинская А. Дом с кошками в Киеве.

2. Пантеон зодчих Лук’янівського некрополю. Біографічний довідник.  Київ: З-Медіа, 2008.  С. 1215.

3. Лазебник В. Мистическая улица Гоголевская в Киеве: замок Кощея и обитель известных украинских писателей.

Категорию: