Залишки розкоші, або Про що нам розповість Інститут травматології та ортопедії

Submitted by admin on Wed, 07/03/2019 - 13:01

Через щоденні турботи та життєву метушню ми не часто дозволяємо собі прогулятися містом, нікуди не поспішаючи, милуючись краєвидами та архітектурою. Ми можемо сотні разів ходити повз різні будівлі, цікаві архітектурні об’єкти і навіть не замислюватися над їх історією та людьми, які там жили. Проте, якщо заглибитися в історію нашого міста, можна відчути атмосферу давно минулих часів, характер і настрій людей того часу.

Сьогодні ми з Вами, наш шановний читачу, здійснимо «прогулянку» вулицею, яка має назву Бульварно-Кудрявська. Від Львівської площі спустимося до будинку № 27, де зараз міститься Інститут травматології та ортопедії. Одразу впадає в очі різниця між радянським багатоповерховим корпусом Інституту та старовинною частиною будівлі біля його входу.

Історія цього будинку розпочалася в 70-х роках ХІХ століття. Тоді на місці сучасного корпусу Інституту у великому саду стояв особняк барона Рудольфа Васильовича Штейнгеля (1841–1892), інженера шляхів сполучення та будівельника залізниць. Від тодішньої розкішної садиби з парком, ставком і чудовим особняком сьогодні залишилася тільки ця частина.

У місті «будинком Барона» часто називають будівлю на вулиці Ярославів вал, 1, але кияни, які цікавляться історією свого міста, добре знають, що це лише міф, а даний будинок насправді належав поміщику М. Підгорському і ніякого стосунку не має до барона Рудольфа Штейнгеля.

Його ж будинок, а точніше розкішний маєток, знаходився саме на Бульварно-Кудрявській вулиці. Раніше власником цієї садиби був управитель губернської канцелярії Попов. У 1872 році ділянка з двоповерховою цегляною будівлею перейшла у власність княгині Кудашевої. Через деякий час, а саме 1877 року, барон Рудольф Штейнгель викупив цей звичайний двоповерховий будинок, архітектором якого був академік архітектури Володимир Миколайович Ніколаєв.

Звичайним цей будинок можна було назвати умовно, адже кожна споруда цього архітектора – справжній витвір мистецтва. Володимир Миколайович побудував такі перлини столичної архітектури,

як комплекс Покровського монастиря,

Національну філармонію України,

церкву Антонія та Феодосія з трапезною палатою Києво-Печерської лаври та інші.

Барон цінував розкіш і красу, тому з допомогою архітектора Віктора Сичугова з цього будинку зробив палац. У маєтку було розбито англійський ландшафтний парк з алеями, фонтанами, клумбами, гротами, мостами та водоймою, у якій плавали чорні лебеді.

Барон був не лише талановитим інженером, але й добрим фермером. За часів його життя справи в маєтку йшли блискуче. У парку росло більш ніж 200 фруктових дерев, це був ніби заміський будинок у серці Києва.

Огорожа садиби мала чудові ковані грати.

Біля воріт розміщувалася сторожка садівника. У дворі містилася триповерхова будівля для прислуги. На першому поверсі були стайні.

Ці дві будівлі сполучалися переходом. Інтер’єр маєтку був зроблений у стилі модного тоді неоренесансу.

Та що за людина був сам барон?

Барон Рудольф Васильович Штейнгель народився в Ревелі (Таллінні) у сім’ї офіцера російської армії Вільгельма Штейнгеля. Добра домашня освіта дозволила молодому барону вступити до одного з престижних навчальних закладів Росії – корпусу інженерів шляхів сполучення в Петербурзі. По закінченні він отримав посаду начальника дистанції шосейних доріг у Московському окрузі шляхів сполучення та незабаром перейшов у Товариство Московсько-Рязанської залізниці.

Згодом Штейнгель продовжив службу на Московсько-Курській залізниці, де через рік став кавалером ордену Святої Анни III ступеня.

Отримавши призначення на будівництво Лозово-Севастопольського шляху, барон переселився до Києва. Уже 9 липня 1877 року брат барона Максим Штейнгель звернувся в Міську управу за дозволом на добудову будинку в маєтку на Бульварно-Кудрявській

16 лютого 1879 року будівництво нового особняка було завершено.

Розбагатівши, Рудольф Штейнгель став опікуватися нужденними. Для них він заснував за свої кошти в клініці Київського університету відділення «імені барона Р. В. Штейнгеля» та став співзасновником трьох дешевих їдалень. А його дружина Марія на власний кошт побудувала Стрітенську церкву на розі вулиці Стрітенської та Львівської площі (не збереглася).

Барон помер у 1892 році, у маєтку деякий час жили його сини, а 1901 року його придбав професор медицини університету Святого Володимира Михайло Лапинський, де влаштував фізіотерапевтичний санаторій з водолікарнею.

Це був прогресивний медичний заклад. Там уперше практикували лікування за допомогою різноманітних видів гідропроцедур та електротерапії. Саме в «Кудрявському санаторії», як тоді називали це місце, був розроблений перший прототип джакузі. Поряд із санаторієм Лапинський побудував багатоповерховий прибутковий будинок в стилі готичного палацу. Михайло Лапинський виїхав за кордон після жовтневого перевороту. А маєток барона було націоналізовано.

У червні 1919 року за ініціативою вченого з білоруського міста Бобруйська Іллі Фруміна та його дружини в цьому будинку був організований «Дом увечного ребенка».

Згодом лікування тут могли проходити різні вікові групи. На початку 20-х років XX століття в маєтку жив відомий психіатр В.М. Гаккебуш, який вивчав проблеми кровопостачання мозку. Він активно боровся за систему «необмеження» психічно хворих, виступав проти застосування ізоляторів.

З 1927 року в будинку знаходився Київський психоневрологічний диспансер, у часи Другої світової війни – шпиталь, а пізніше – психіатричний санаторій. У 1952 році маєток віддали під керівництво Інституту травматології та ортопедії, але в 70-х роках від нього залишився лише спомин. Будівлю «розрізали» – найдавнішу частину зруйнували, а посередині побудували новий корпус, за яким сховався привид колишньої розкоші.

Напівзруйнована будівля все ще приваблює погляд, але, на жаль, крізь колись чудові балкони вже проросли дерева.

Інститут прославили такі відомі професори та лікарі, як

Б.К. Бабич,

А.А. Бухтиаров

М.І. Хохол та багато інших.

Зараз Інститут травматології та ортопедії очолює Георгій Васильович Гайко.

В інтерв’ю одному відомому виданню лікар розповів, що чудовий ландшафтний парк медикам власноруч довелося розбирати, тому що вважалося, що це все реставрувати вже ніхто не буде. Старовинна прибудова, про яку ми згадували вище, здана в оренду на 10 років Банку крові.

Щоб краще роздивитися залишки маєтку, треба обійти будівлю зі сторони двору. У частині старовинного замку ще до цього часу знаходиться лабораторія, незважаючи на те, що вже багато років будівля вважається аварійною.

Особливістю тильного фасаду є чудова арка кінця ХІХ століття.

Розкішний колись палац зараз втілює боротьбу минулого з теперішнім, де минуле не збирається поступатися ні красивими архітектурними формами, ані своїм практичним призначенням. Пройшовши двором медичної установи, відчуваєш сум, що такі величні маєтки, будинки та парки залишаються лише на старих фотографіях та в пам’яті очевидців.

Але є надія, що місцева влада знайде можливість зберегти архітектурні шедеври міста та відродити їх для нащадків.

Ольга Борисюк


Джерела та література

  1. Друг, О. 2013 Вулицями старого Києва. Львів
  2. Кальницький, М.Б., Кондель-Пермінова, Н.М., Сидоренко, В.Б. 2012 Забудова Києва доби класичного капіталізму. Київ
  3. corrente_1, Архитектура (Владимир Николаев)
  4. Михаил Кальницкий, Памяти знаменитого зодчего
  5. Марина Пєтушкова, Сумна історія столичного палацу барона Штейнгеля
    Категорию: