Історичний розвиток Старокиївської гори після монголо-татарської навали

Submitted by admin on Sun, 05/03/2020 - 14:57
 Руїни Десятинної церкви. Малюнок ХІХ ст.

Незважаючи на значні зрушення останніх десятиліть у дослідженнях історичного розвитку Києва, досить часто трапляється точка зору, що після руйнування Верхнього міста монголо-татарами в грудні 1240 року життя там зупинилося до ХVІІ ст. Таке бачення ґрунтувалося на відсутності до 60–70-х років ХХ ст. археологічних матеріалів зазначеного періоду та обмеженості даних писемних джерел, які практично не згадували цієї частини міста.

Земляні роботи середини ХІХ ст., які, за словами К. Лохвицького до київського генерал-губернатора В. Левашова, покликані «раскрывать киевские древности из недр земли» [Каргер 1958, с. 36], були більш подібними до мародерства та скарбошукацтва, ніж до археології, яка на той час переживала становлення. Ще не було розроблено методики польових досліджень, тому величезну кількість речей та наукової інформації було втрачено.

Під час досліджень «міста Володимира» на початку ХХ ст. В. В. Хвойкою (1907–1908) та Д. В. Мілєєвим (1908–1914) було виявлено значну кількість коштовних речей побутового та релігійного призначення, розкрито низку жител, господарських та виробничих споруд переважно домонгольської доби.

Після певної паузи, зумовленої Першою світовою війною та становленням радянської влади, масштабні дослідження «міста Володимира» було проведено М. К. Каргером, який і заклав базове розуміння про столицю Русі як місто палаців і напівземлянок [Каргер 1945, с. 40], яке було вщент знищено 1240 року, після чого адміністративний центр було перенесено на Замкову гору, а основне життя зосередилося на Подолі [Каргер 1958, с. 518].

Думка авторитетного вченого закріпилася в підручниках, історичних, мистецтвознавчих, архітектурних працях та науково-популярній літературі. Однак сам дослідник пояснює відсутність нашарувань ХІV–ХVІ ст. наслідками бурхливої будівельної діяльності ХІХ ст., яка знищила малопотужні післямонгольські горизонти, а часто більш потужні нашарування ХІ–ХІІІ ст. [Каргер 1958, с. 494].

Г. Ю. Івакін вважає, що «шари ХІV–ХV ст. були тонкими й малопотужними, а зверху та знизу вони межували з дуже потужними культурними шарами, які належали до періодів інтенсивного розвитку й бурхливого життя міста (Х–ХІІІ ст. і ХVІІ–ХХ ст.). Ці потужні шари певною мірою «з’їдали» тонкий прошарок ХІV–ХV ст., а речі з нього «дифузували» вниз або вгору» [Івакін 1996, с. 112].

На території Верхнього міста в післямонгольський час функціонувало кілька мурованих споруд. По вул. Володимирській, 3 було виявлено залишки ротонди ХІІ – початку ХІІІ ст., призначення якої залишається дискусійним, але під час розкопок там було знайдено дві срібні монети золотоординського карбування з литовською надчеканкою, дві унікальні вислі печатки, що їх пов’язують із діяльністю візантійського патріарха Ніла (1380–1388), який вів активне листування з київським митрополитом Кіпріаном [Івакін 1996, с. 114].

Південніше від ротонди містився Федорівський вотчий монастир, собор якого було закладено Мстиславом Володимировичем у 1128 році. Дослідженнями 1982 року біля собору було виявлено житло із цегляною піччю та керамікою ХІІІ–ХІV ст. [Килиевич, Харламов 1989, с. 180–188].

Також збереглася Василівська (Трьохсвятительська) церква 1183 року, яка з ремонтами й перебудовами проіснувала до ХХ ст. і була знищена радянською владою в 1935 році.

Діяли Софіївський, Георгіївський та Михайлівський Золотоверхий собори, невідомий храм, що розташовувався на перехресті вул. Стрілецької та Георіївського провулка [Капустін 2014, с. 65]

Окрім цього, під час археологічних робіт 1970–2000-х років на Старокиївській горі, у провулку Десятинному, по вул. А. Тарасової, Володимирській, Великій Житомирській, Золотоворітській, Паторжинського, Стрілецькій, Стрітенській, Ярославів Вал було виявлено культурні нашарування, житлові споруди, об’єкти ремісничого виробництва (зокрема, житло-майстерню ювеліра по вул. Великій Житомирській та виробничий комплекс із 8 горен по вул. Паторжинського), численні керамічні, а також нумізматичні та сфрагістичні матеріали золотоординського й литовського періодів [Івакін 1996, с. 115–121, Капустін 2014, с. 65, Капустін 2015, с. 132, 133].

Під час досліджень Десятинної церкви в 2005 році було виявлено фрагменти гончарної кераміки ХІІІ–ХІV і ХV–ХVІ ст. [Чміль 2013, с. 59].

Таким чином, новітні дослідження доводять, що, хоча кількість мешканців Старокиївської гори після монгольської навали зменшилася й забудова стала не такою щільною, але життя там продовжувалося. Незважаючи на те, що напад Батия завдав величезної шкоди матеріальній і духовній культурі міста, його історичний розвиток не було перервано, і навіть найбільш постраждалий від нападу район Старокиївської гори – так зване місто Володимира – продовжував розвиватися на базі давньоруських традицій, але вже в нових історичних умовах.

Мар'яна Гунь
старший науковий співробітник
науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень
Музею історії Десятинної церкви


Джерела та література

Івакін, Г. Ю. 1996. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVІ ст. (історико-топографічні нариси). Київ.

Капустін, К. 2014. Матеріали золотоординського та литовського часів з Києва. Opus Mixtum, 2, с. 64–70.

Капустін, К. 2015. Археологічні об`єкти другої половини ХІІІ–ХІV ст. з території Верхнього Києва. Opus Mixtum, 3, с. 130–139.

Каргер, М. К. 1945. Раскопки древнего Киева. Наука и жизнь, 2, с. 38–40.

Каргер, М. К. 1958. Древний Киев: очерки по истории материальной культуры древнерусского города, 1. Москва; Ленинград.

Кілієвич, С. Р., Харламов, В. А. 1989. Исследование храма Вотча Федоровского монастыря ХІІ в. в Киеве. Древние славяне и Киевская Русь. Киев: Наукова думка, с. 180–188.

Чміль, Л. 2013. Побутова кераміка післямонгольського часу із садиби Десятинної церкви. Opus Mixtum, 1, с. 58–65

 

Категорию: