З АРХІВНИХ ЗШИТКІВ. Про те, як перейменовували київські вулиці

Submitted by admin on Tue, 08/03/2021 - 20:38

(частина 1)

 

Думська площа (сучасний Майдан Незалежності). 1910-ті рр.

Ліворуч колишня вул. Козьєболотна (сучасний провулок Тараса Шевченка)

Історію міста неможливо уявити без імен не лише його жителів, але й без імен вулиць. Здобуття вулицями своїх імен, їх зміна, повернення – це важливі події міського життя, іноді безпристрасні, нерідко повні трагізму і завжди невипадкові.

Топонімічний простір міста починає формуватися разом з першими кроками його заселення, з початком формування самої міської території. Як зазначила мовознавець І. Железняк, «мікротопонімія такого міста з багатовіковою історією, як Київ, містить цінну інформацію з історії та культури як власне міста, так і суміжних теренів. <…> Пояснення етимологічно темних назв, розкриття принципів номінації дозволяє реконструювати як окремі історичні й культурні факти, так і мовну ситуацію міста і його околиць».

Але назви вулиць Києва на тлі його багатовікової історії – явище порівняно нове. Необхідність у назвах вулиць з'являється тоді, коли їх стає багато, і дехто з мешканців не може виконувати своїх «професійних» обов'язків: візники не можуть справно розвозити пасажирів, поштова служба не може доставляти пошти, міська влада, поліція, фіскальні органи не справляються зі своїми обов'язками. Усе це спонукало до того, щоб організувати і впорядкувати адресну систему міста.

У Києві, судячи з документів, ці процеси були запізнілими та неспішними. 24 березня 1854 року Київський генерал-губернатор звернувся до Міської Думи з розпорядженням, щоби «наименование улиц и переулков обозначить надписями на особых таблицах». Дума місяць готувала відповідь, у якій визнала, що не має відомостей про назви існуючих вулиць – треба було звернутися до землеміра Шмигельського. 25 червня наступного 1855 року вже новий губернатор повторив розпорядження та наказав доповісти «о состоянии дела и причинах промедления». Лише після цього землемір подав список: у Києві налічувалося: в Печерській частині 15 вулиць і 6 провулків; у Палацовій частині – 12 вулиць і 1 провулок; у Плоскій частині – 22 вулиці та 3 провулки; у Подільській частині – 26 вулиць і 6 провулків; у Либідській частині – 27 вулиць; і в найбільшій Старокиївській частині – 39 вулиць і 10 провулків. Загалом у місті було 141 вулиця і 26 провулків. «Постройка» нових металевих табличок з назвами вулиць тривала до 1859 року, документів назбиралося на 123 аркуші…

Що ближче до кінця XIX століття, тим помітніше зростала увага самих городян до назв їхніх вулиць. Невпізнанно змінилося місто. Не кажучи вже про кількісне зростання, зміни торкнулися соціального, національного, професійного складу населення. Власниками нерухомого майна ставали не тільки дворяни, для яких садиба була родинним гніздом, а й ті, кого раніше відносили до міських «низів». Продаж, застава, кредитні операції стають звичними епізодами міського життя. Нові підприємства, будівництво, зростання населення призводять до подорожчання міської землі та будівель на ній. Але всім помітно, що зростання ціни на нерухомість іде зовсім неоднаково. Поняття центру міста ще не сформувалося. У Києві не зник багатовіковий територіальний поділ на три частини (хоча адміністративно-поліцейських частин було більше) – Печерську, Старокиївську, Поділ. Була різниця в ціні, зумовлена віддаленістю районів. Але несподівано виявилося, що є ще якась обставина, яка регулює прибутки домовласника.

Власник починає відчувати фінансову залежність від назви вулиці. На рубежі XIX і XX століть поруч з Міською думою, майже на самому Хрещатику, потерпали від прикрих збитків домовласники вулиці Козьєболотної. «Какое же это "Болото", – зверталися вони до міського керівництва, – и можно ли назвать нашу улицу "Болотом", когда на ней воздвигнуты трехэтажные дома, проложена сплошная мостовая и проведено газовое, а в гостиницах даже электрическое отопление». Стара назва – пережиток того часу, коли Київ не був у такому квітучому стані, як тепер, стверджували мешканці. Але насправді головним був інший аргумент, про який вони сказали майже наприкінці: «название это особенно вредно отзывается на гостиницах и меблированных комнатах», оскільки на сусідніх благозвучних Софійській і Михайлівській вулицях квартири коштують по 10 і 12 рублів на місяць, а на Козьєболотній – у двічі дешевше.

Хрещатицька площа.
1870-ті рр.

Домовласники Підвального провулка хотіли перейменувати його на Кудрявську вулицю, приєднавши до вже існуючої вулиці з такою назвою. Вони нарікали на співзвучність назви провулка з Мало-Підвальною, Велико-Підвальною. Але знову основний мотив до перейменування був іншим: слово «Підвальний» асоціювалося в обивателів не з валом, а з підвалом, а отже, справляло несприятливе враження на покупців і квартиронаймачів.

Вул. Ярославів вал.
1890-ті рр.

Жителі Болотної вулиці писали в січні 1901 року: «Устроенные нами дома на Болотной города Киева улице, вследствие наименования улицы "Болотной" не приносят нам ровно никакого дохода и лица, желающие купить дома, полагая, что улица наша по названию своему представляет болотистую местность, дают нам крайне убыточные цены, далеко не пополняющие даже расходов на постройку».

Траплялося, що жителі забували, де прізвисько, а де ім'я вулиці. Були й казуси іншого роду. У 1902 році жителі одного з провулків на Звіринці стверджували, що він називається Долгоневськім, що це ім'я присвоєно колишньому Свято-Троїцькому провулку «лет пять назад <…> не знаем, по чьей инициативе и по чьему ходатайству, ибо мы такового не возбуждали». Для уточнення звернулися до міського землеміра Таїрова, той, пославшись на «полицейские сведения, внесенные в Календарь "Весь Киев” 1900 года», встановив, що провулок насправді називався Доманівським. Але найцікавіше, що «так как местность эта не нанесена на утвержденный план г. Киева, то все улицы в оной носят наименование народное, а потому и переменяется довольно часто».

Відмови щодо перейменувань трапляються в документах рідко й причини зазвичай не вказано, утім, вони досить прозорі. Типовий приклад – клопотання жителів Верхнього і Нижнього Валу. Протягом майже десяти років вони домагалися перейменування – слово «вал», на їхню думку, справляло негативне враження: раптом на «валу» доводиться дертися вгору або котитися вниз. Підвели жителів їх непомірні амбіції. Вони пропонували назвати подільську вулицю, яка починалася від Житнього торгу, або Суворовською, або Гоголівською, або навіть Романовською. Тим самим вони прирікали свою ініціативу на невдачу. Доповнивши спостереження письменника В. Соллогуба, можна сказати, що не лише столичні, але й губернські вулиці ніби «разделялись, по табели о рангах, на благородные, высокоблагородные и превосходительные». Ім'я вулиці повинно відповідати її статусу у своєрідній соціальної ієрархії, який визначався в першу чергу розташуванням, складом населення, забудовою тощо. Спроби підняти статус тільки за рахунок гучного імені не мали успіху.

У 1911 році домовласники Підгорної вулиці Лук'янівської дільниці (на ті часи – околиця міста) просили з нагоди 300-річчя Дому Романових перейменувати їх вулицю на Романовську. Але, як і подоляни, отримали відмову. Тим часом сама ідея була втілена в життя, але в іншому районі міста. Романовською назвали частину Олександрівської вулиці від Царської площі до фортечних воріт на Печерську.

Не вдалася й затія домовласників Кожем’якської вулиці. Жителі обґрунтовували прохання про перейменування «в виду совершенной утраты своего исторического назначения названия улицы “Кожемякской”», тобто давали зрозуміти, що ніхто з нинішніх мешканців не займається «низькими» ремеслами. Вони просили переіменувати вулицю на ... Швейцарську, «ибо улица находится в ущельи, окружена, с трех сторон живописными горами, да и получивши новое название <…> может быть подымет упавшие цены, как на недвижимые имущества, так и на квартиры». Зазвичай чуйна на подібні прохання влада, очевидно, мала уявлення про справжні альпійські ущелини, і подолянам було відмовлено.

《Далі буде)

Тетяна Ананьєва

провідний науковий співробітник

Науково-дослідного відділу

історико-археологічних досліджень

Музею історії Десятинної церкви

--

 

Категорию: